Біографія кортко: Дніпрова Чайка (дівоче прізвище Березіна Людмила Олексіївна, за чоловіком — Василевська) народилася 20 жовтня 1861 року в селі Карлівка Ананьївського повіту Херсонської губернії в сім’ї сільського священика.
Здібну й допитливу змалку, Людмилу віддали здобувати освіту в спеціальній школі одеського жіночого монастиря. Звичайно, режим такої школи гнітив схильну до роздумів дівчинку. Не задовольняла її і наука одеської приватної жіночої гімназії, де вчилася вона згодом. Тож майбутня письменниця шукає друзів серед книг — захоплюється творами Пушкіна, Лєрмонтова, Байрона. Під час навчання в гімназії починає писати вірші російською мовою.
Здобувши після гімназії право вчителювати, Людмила Олексіївна всупереч волі батьків, які вважали педагогічну працю не гідною їхньої доньки, влаштовується вчителькою у багатих сусідів. Однак тоді ж вона захворіла на запалення легенів і змушена була покинути улюблену роботу.
Після одужання Людмила Олексіївна деякий час живе на селі, вдосконалює свої знання з української мови, багато читає книг українських авторів, зокрема Шевченка, пробує писати сама.
1884 року в тій же таки одеській гімназії, яку нещодавно закінчила, вона влаштовується на посаду вчительки.
В Одесі Людмила Олексіївна розпочинає свою літературну діяльність: перекладає поему М. Лєрмонтова «Мцирі», пише вірші українською мовою. У тих поезіях, підписаних псевдонімом Дніпрова Чайка, вона висловлює гарячу любов до рідного краю, осуджує ліберальних інтелігентів, які не стають на захист народних прав.
1885 року молода письменниця, одружившись із Феофаном Василевським, колишнім учасником боротьби проти турків у Боснії та Герцеговині, переїжджає до Херсона. Тут її чоловік займав посаду губернського статиста, іноді він виступав як літератор під псевдонімом Софрон Круть.
У Херсоні протягом 1885—1887 pp. Дніпрова Чайка написала чимало творів — віршів, оповідань, лібретто дитячих опер, хоча не всі вони побачили світ за її життя. Ранні твори письменниці з’являлися в альманахах «Степ», «Перший вінок», «Хвиля за хвилею», у різних журналах та збірках.
Дніпрова Чайка, як і її чоловік, стає активним членом херсонської громади, поширює та популяризує твори Шевченка й передових російських письменників. Це не могло не привернути увагу місцевих властей, і незабаром родина Василевських зазнала арешту й адміністративного заслання.
Василевські оселилися в селі Королівка, недалеко від Фастова.
Тут Дніпрова Чайка зближується з простими селянами, вивчає їхнє життя, подає їм медичну допомогу. Багато й плідно працює вона над віршами й оповіданнями, які друкує в «Дзвінку», «Зорі» та інших виданнях. Часто навідується письменниця до Києва, де знайомиться з М. Лисенком, М. Старицьким, Оленою Пчілкою, Лесею Українкою.
Наприкінці 1895 року родина Василевських повернулася до Херсона. Відома на той час серед літературних кіл і читачів.
Дніпрова Чайка активно співробітничає в українських журналах, пише ряд нових теоріє, у яких зуявляється образ «буруна» — наростаючого народного протесту. Все більше симпатизує письменниця активним борцям пройти самодержавства: встановлює зв’язок з політичними в’язнями херсонської тюрми, збирає для них літературу, гроші, одяг. За нею встановлюється постійний таємний нагляд, провадяться обшуки на квартирі, і 1904 року за пропаганду антиурядової літератури її було заарештовано.
У вересні 1908 року Дніпрова Чайка переїжджає до Києва. Через рік вона захворіла і виїхала на лікування до Одеси. В роки реакції
після поразки першої російської революції вона не втрачає віри в сили народу і створює ряд оптимістичних поезій у прозі. Тоді ж вона перекладає українською мовою «Пісню про Буревісника» М. Горького.
1914 року Дніпрова Чайка тяжко захворіла, а через рік зазнала нового удару долі: трагічною смертю помер її чоловік. Письменниця рідко береться тепер за перо, міняє одне за одним місце проживання. З 1923 року Дніпрова Чайка оселяється в селі Германівці Обухівського району на Київщині.
Письменниця була свідком двох революцій, пройшла шлях від члена просвітянських громад до співця Жовтневої революції, однак світогляд мала суперечливий: при загальному демократичному спрямуванні, в окремих її творах подибуємо прояви буржуазної ідеології.
Однак літературна спадщина письменниці по праву належить радянському народові — спадкоємцеві демократичних традицій культури минулого. У кращих своїх творах Дніпрова Чайка відтворила страждання народу, його душевні пориви, радощі й печалі, висловила віру в сили народу, в краще його майбутнє.
Не випадково її творчість високо оцінювали І. Франко, М. Коцюбинський.
Значне місце посіла Дніпрова Чайка в дитячій літературі. Її твори про дітей і для дітей, писані в різний час — від 1890 до 1920 p.,— користувалися незмінною увагою юних читачів та їхніх батьків.
Тематично дитячі твори Дніпрової Чайки різноманітні. Серед них натрапляємо на оповідання («Краплі-мандрівниці») і вірші («Осінь», «Зима», «Весна»), в яких змальовано явища природи, пори року. Співчуттям до знедолених і бідних просякнута «Казка про Сонце та його Сина», а в казці «Буряк» образно розповідається про вироблення цукру.
За мотивами та образами народних казок створила Дніпрова Чайка лібретто опер «Коза-дереза», «Пан Коцький», «Зима й Весна, або Снігова Краля», «Весна-красна», «Проводи Сніговика Снігуровича». На лібретто деяких опер письменниці музику написав М. Лисенко, і вони й сьогодні користуються великим успіхом у радянських дітей.
На початку 20-х років Дніпрова Чайка була прикута тяжкою хворобою до ліжка і майже не бралася за перо. В 1925—1926 pp. вона пробує писати лежачи, домовляється з видавцями про випуск зібрання творів, однак невблаганна смерть обриває її творчі пориви.
13 березня 1927 року Дніпрова Чайка померла в с. Германівці.
Тіло її перевезено до Києва і поховано на Байковому кладовищі.