22 серпня у 1864 році, в Женеві на запрошення швейцарського уряду відбулась зустріч дипломатів європейських країн. Представники 12 держав підписують Женевську конвенцію про догляд за пораненими солдатами воюючих армій. Конвенція гарантувала недоторканність військових шпиталів і медичного персоналу, в якості захисного знаку було затверджено червоний хрест на білому тлі. Комітет п’яти став міжнародним комітетом Червоного хреста.
В жовтні 1863 трошки раніше на міжнародній конференції було закладено принципи діяльності червоного хреста та засновано міжнародний комітет допомоги пораненим. До 1868 року конвенцію підписали всі європейські країни, російське товариство червоного хреста було офіційно утворено у травні 1867.
У 1800 дев’яносто дев’ятому році Гаазька конвенція встановила норми, що регулювали права та обов’язки воюючих сторін стосовно військовополонених. У 1907 році було підписано декларацію про закони і звичаї сухопутної війни. Ну а потім була 1 світова війна. Понад півмільйона військовополонених загинуло під час цієї всесвітньої бійні.
Враховуючи досвід 1 світової 47 держав у липні 1929 року приймають відому женевську конвенцію про режим утримання військовополонених. Її стаття 2 вимагала: з військовополоненими завжди належить обходитись гуманно, особливо захищаючи їх від насильства і образ, застосування до них репресій забороняється. Для військовополонених слід було створювати спеціальні табори.
І ось 2 світова війна, в полоні побувало близько п’ятнадцяти мільйонів військовослужбовців, табори для військовополонених створили на 3 континентах в Європі, Азії, Америці. Більшість таборів була в Європі переважно на територіях країн, окупованих нацистською Німеччиною. Наприклад, лише на території Польщі зареєстровано 2197 таборів і під таборів, робітничих команд, через які пройшли військово полонені країн антигітлерівської коаліції.
Німці готувались до того, що доведеться мати справу з військовополоненими. Ще до початку 2 світової у складі загального управління головного штабу збройних сил при верховному головнокомандуванні вермахту створили управління у справах військовополонених. Західний військовополонений, який виконував всі розпорядження табірного начальства, дотримувався табірного розпорядку, який задовільно працював там, куди його скеровували, який не брав участі в будь-якому протесті чи спротиві владі, в руках якої він опинився, міг розраховувати на відносно благополучне життя в полоні. Західний полонений нерадянський.
Йосип Сталін оголосив полонених зрадниками, родини червоноармійців, які здалися, позбавляли державної допомоги. Справа в тім, що ні Гаазьку конвенцію, ні декларацію. 1907 року про закони і звичаї сухопутної війни, ні Женевську конвенцію 1929 року Радянський Союз не визнав. І ось саме це і дозволило нацистам нищити в такій кількості так нещадно радянських військовополонених, які опинилися без будь якого захисту і контролю з боку міжнародного червоного хреста та інших організацій, що допомагали полоненим західних країн.