Гортаю в архіві розсекречені донесення агентів ОДПУ, які «писали оперу» в радянських концтаборах, і пригадую… Указ Президента України «Про заходи у зв’язку з 70-ми роковинами Великого терору — масових політичних репресій 1937—1938 років». Звідки ця асоціація? У Віктора Ющенка, як відомо, йдеться про трагічні події в історії України, зумовлені насильницьким впровадженням комуністичної ідеології. Її ворожість (ось у чому суть!) сповна відчули в таборах ГУЛАГу і в’язні-українці, які поміж собою вели мову про «злиття націй на Соловках». Негласні табірні інформатори переповідали чекістам відверті розмови, що точилися в неволі 1934 року — після вчиненого більшовиками Голодомору в Україні. Політв’язні Василь Олійник, Семен Гуцуляк, Олексій Сарван, Григорій Слюсар, Іван Шах, Павло Коренковський (усі — колишні члени комуністичної партії) не приховували розчарування більшовицькою владою.
«Мы жестоко поплатились, что жили чуждой нам идеологией, которую нам ловко навязал русский медведь, — журилися українці. — Свои уши из-под интернациональной маски он начал вьісовьівать, ког-да начал проповедовать строительство социализма в
делали, как бы ни свирепствовали, Украина — то — не их будет, — вірили в’язні, засуджуючи господарів Кремля і їхню антинародну політику. — Конечно, они чувствуют утрату Украины и позтому все берут из нее, а население Украины уничтожают голодом…».
Розсекречені папери, які з мороку табірної сваволі донесли правду про настрої українських патріотів, підшито в тюремній справі № П-15385 (її оригінал зберігається в архівних фондах Архангенгельського регіонального управління ФСБ РФ). Фігурант цієї справи — уродженць Галичини Павло Коренковський, лікар, який до арешту працював за фахом у Харківському медінституті. Судова трійка Державного політичного управління УСРР покарала екс-комуніста п’ятьма роками ув’язнення за участь у міфічній контрреволюційній організації «УВО» (Коренковський нібито за дорученням її харківського центру «должен был принять участие в организации взрыва в здании ЦК КП(б)У»).
Про «контрреволюційні» розмови табірників чекісти дізнавалися через осіб, залучених до негласної співпраці. Специфічний інтерес виявили й до Коренковського — ще під час слідства в Харкові. Спочатку арештанта змусили докладно розповісти про його «ворожу діяльність», а відтак зробили висновок стосовно до «сознавшегося»: «Вербовать можно для освещения украинских к-р кадров и галичан». Проте до вербування справа, схоже, не дійшла: «увіст» і в Соловецькій тюрмі «проводив контрреволюційну агітацію», зазначили в довідці начальник тюрми майор держбезпеки Іван Апетер і його помічник капітан держбезпеки Петро Раєвський (жовтень 1937 року). А невдовзі особлива трійка Ленінградського облуправління НКВС СРСР, виконуючи відомі настанови згори, ухвалила смертний вирок найактивнішим каерам, з-поміж них і Коренковському… Місце страти першого (найбільшого) тюремного етапу СТОНу дослідники віднайшли — Сандармох; другу партію приречених на смерть — понад півтисячі осіб.— вивезли в Ленінградську область.
Нерозкрита таємниця
У 1938-му на архіпелазі було вчинено третій від початку Великого терору масовий розстріл в’язнів Соловецької тюрми. За протоколом № 303 особливої трійки Управління НКВС Ленінградської області 17 лютого було страчено 198 осіб, з них кожний п’ятий — уродженець або житель України.
Дві попередні каральні акції, проведені, як відомо, 1937 року в Карелії (27 жовтня — 1—4 листопада) і на території Ленінградської області (8 грудня), забрали життя 1620 соловчан… На місці першої екзекуції під Медвежогорськом створено меморіал. Імовірне місце другої масової страти (509 смертників) — пустище Койранкангас — офіційно не визнано, хоча пошуковці Санкт-Петербурзького «Меморіалу» (Веніамін Іофе, Ірина Фліґе та їхні однодумці) виявили на Ржевському полігоні в Ленінградській області кілька ям з останками розстріляних людей — такі собі «безхресні могили, ніким не оплакані й не оспівані соловейком»… У тому тюремному етапі були українці Володимира Крушельницька, Микола Любченко, Володимир Удовенко, Ничипір Миколенко та десятки інших.
Останню земну адресу закатованих за 303-м протоколом дослідники ще сподіваються розшукати на самому Соловецькому архіпелазі. Чому саме там? Взимку Біле море вкриває крига, навігація припиняється, тож за цих умов переправити дві сотні людей під конвоєм на Карельський берег — проблематично. Утім, версію «острівної страти» поки що не доведено знахідками, отож таємниця залишається нерозкритою.
Протокол № 303 — це 53 сторінки щільного машинопису, під якими 14 лютого 1938-го поставила підписи особлива трійка УНКВС на чолі з начальником Управління Михайлом Литвином. Він уродженець Забайкалля, єврей, більшовик з 1917 року. Попри малоосвіченість був досвідченим партапаратником: у березні 1933 року його призначили завідувачем відділу кадрів ЦК КП(б)У, а з 1936-го — другим секретарем Харківського обкому Компартії України. З жовтня того ж року він начальник відділу кадрів НКВС СРСР. Дальша кар’єра привела Литвина на посаду начальника 4-го (секретно-політичного) відділу ГУДБ НКВС СРСР (травень 1937-го), а в січні 1938-го він очолив УНКВС Ленінградської області. Мине зовсім небагато часу і 12 листопада 46-річний комісар держбезпеки 3-го рангу заподіє собі смерть — застрелиться.
У цій самій трійці був майор держбезпеки Володимир Гарін, уродженець Харкова, із сім’ї священика, чекіст з 1919 року. Свого часу він служив на Поділлі разом з Леонідом Заковським, потім став його заступником у Ленінградському облуправлінні НКВС.
Кожному другому попередній вирок — розстріл свого часу замінили 10 роками позбавлення волі. Кожний четвертий «контрреволюціонер» мав вищу освіту. Деякі вихідці з України були за національністю росіянами, євреями, поляками. На Одещині народився агроном Володимир Дражкович, записаний черкесом. Кримський робітник Георгій Іонідіс — грек. Уродженець Євпаторії юрист Захар Габай — караїм. В Одесі за «тероризм» заарештували грузина Галактіона Кіпіяні, який працював на заводі Шустова виноробом.
За що найвища кара?
За «українсько-націоналістичну» і «шпигунсько-терористичну» діяльність потрапили на канальську каторгу також студент Московського університету уродженець Чернігівщини Іван Гаєвський (Бугай), науковець і освітянин Григорій Холодний, колишній завідувач відділу Держстраху Наркомфіну УРСР економіст Семен Семко-Казачук, керівник комунального банку в Артемівську Микола Заєць. Щодо останнього архівна слідча справа містить відомості про його службу бунчужним Січових стрільців і членство в «Українській військовій організації». У довідці з тюремної справи зазначено: «Доказывает, что все процессы, проходящие в Советском Союзе — зто туфта, правительство их устраивает для своих выгод». Ось і знайшовся привід для розстрілу…
У вересні 1933-го потрапив на острови Григорій Холодний, який до арешту читав лекції з математики й астрономії; жив у Києві (вул. Некрасовська, 6). «Находясь В политизоляторе, не подчинялся установленному режиму, надсмехался и оскорблял надзорсостав, — зазначено в довідці, складеній тюремним начальством. — На Соловках… вошел в тесную связь с осужденньїми членами УВО». У липні 1937-го постановою особливої наради при НКВС СРСР Холодному, який у СЛОНі (рос. — Соловецкий лагерь особого назначения) «відсвяткував» своє 50-ліття, додали ще п’ять років ізоляції, але з них він не прожив і семи місяців: за рішенням трійки — розстріл…
Робітникам Федору Галіщеву з Харківщини й одеситу Михайлові Кулицькому тюремники в жовтні 1937-го написали в довідці таке. Галіщев «держит Себя враждебно по отношению к Соввласти. Высказывает террористические намерения против руководства ВКП(б) и советского правительства, сочувственно отзывается о врагах народа… Вьісказывает диверсионньїе намерения о поджоге Соловецкой тюрьмы». Кулицький нібито порушував тюремний режим і «остался при своих к-р убеждениях». Обох — розстріляти.
Селянин з Полтавщини Іван Лушпан, який у 20-ті роки зі зброєю в руках боронив Українську Народну Республіку, на Соловках «рассказывал, что в колхоз вступил с целью его разложения. Ярко враждебно настроен…». Розстріляти.
Ще один колгоспник з Харківщини колишній петлюрівський вояк Кузьма Козлов у таборах «показал себя непримиримим врагом Соввласти… занимается к-р клеветническими разговорами…». Розстріляти.
Побувавши на архіпелазі (а до того в Карелії), я мав змогу ознайомитися з деякими результатами пошуків. На жаль, знахідки поблизу колишнього чернечого скиту Ісаково й на Сікирній горі, де розкопано десятки «підозрілих» ям, не дали дослідникам підстав для оптимізму. Відповіді на запитання, куди ж кати сховали майже 200 тіл в’язнів, розстріляних 17 лютого 1938 року, досі не знайдено.