Самойлович Іван (р.н. невід.-помер 1690) — генеральний суддя (1669-72), гетьман Лівобережної України (1672-87). Військово-козацьку кар’єру розпочав сотенним писарем, далі був сотником Красноколядинської сотні на Чернігівщині.
Вихованець Києво-Могилянської колегії. Як гетьман, дотримувався проросійської орієнтації. За його гетьманування українська церква втратила свою автономію і була підпорядкована Московському патріархові. Внаслідок «Вічного миру» (1686), укладеного між Росією та Польщею, Україна була остаточно поділена між цими двома державами на Правобережну і Лівобережну. І. Самойлович прагнув приєднати до Росії ще й Правобережну Україну, і збройно виступив спільно з російськими військами проти гетьмана П. Дорошенка. Останній зрікся булави на його користь. Навесні 1678 здійснив невдалий похід на Крим. Внаслідок інтриги опозиції, в 1687, на Коломацькій раді, був позбавлений булави, заарештований росіянами, як зрадник, і засланий до Сибіру (в Тобольськ). Через три роки там, у Сибіру, й помер.