Поганський світогляд українців, хоч як глибоко укорінився був у збірній душі народу Й залишив нестерті сліди по собі в народній традиції, а то й в святковій обрядовості, не став рушійною силою в розвитку української культури.
З хвилиною остаточного сформування української державності на міцних державницьких основах, за князювання Володимира Великого, приходить до великого й глибокого зрушення світоглядових і культурно-творчих сил народу. Тим чинником, що звернув колесо історії нашого народу на нові, розвиткові шляхи матеріальної та духової культури, та ввів Русь-Україну в коло цивілізованих народів тодішньої Європи, було християнство.
Хоч „християнство було найміцнішою ідеологічною зброєю за зміцнення феодального (рабовласницького) ладу й державної влади князя і знаті — пише марксистський історик М.І. Марченко, — проте перемога християнства над язичеством (поганством) мала прогресивний характер”. Бо, — твердить він — „з поширенням християнства наприкінці Х-ХІІ ст. зв’язане дальше зростання й поширення стародавнього письменства й освіти, а теж будівництва монументальних споруд і розвитку живопису (малярства) й інших видів мистецтва’.
Досі не встановлено, коли саме в Україні почало ширитися християнство. Запроваджено його на Русі не одночасно, а окремі християнські громади були відомі там ще до офіційного хрещення кн. Володимиром Великим.
Беручи справу хронологічно, треба почати від легенди, що її вмістив автор «Повісти временних літ» (славнозвісна праця-хроніка печерського монаха Нестара з початків XII ст.), і яка згодом перейшла до стародавньої традиції, легенди про те, що брат верховного апостола св. Петра, св. Андрій Первозваний проповідував слово Боже на чорноморських берегах у Скитії (І століття). Про це згадують римські й грецькі історики (як от Ориген, Доротей Тирський і Євсевій Кесарійський), і це було відоме авторові «Повісті», який створив легенду про перебування цього апостола на Київських горах та про його благословення місця під столицю майбутньої держави, щоб цим визначити напів-апостольське походження християнства в Україні.
Першими носіями християнства та його ідей на українських територіях були римляни, які панували на нашому півдні в І-му ст. й поширювали християнську віру серед своїх сусідів, зокрема серед східньо-слов’янських племен — уличів і тиверців, які жили вздовж Дністра і південного Бугу, а теж серед населення над нижнім Дніпром і в Криму. З’явились християнські проповідники теж доволі рано і на землях найбільшого центрального українського племені полян. Ці всі території належали до римської імперії Трояна (101-107 р. но Хр.), а згадки про це подибуємо в «Слові о полку Ігоревім».
Апостолування св. Андрія (брата апостола св. Петра) в південній Скитії, тобто на українських територіях, серед грецьких та римських колоністів „е майже історичною правдою”, — каже історик української Церкви, М. Чубатий, а підтверджує це інший дослідник цього питання, М. Емільнивчанин, який м. ін. твердить, що всі підстави вважати, ідо проповідь християнства була занесена сюди рано, хоча християнство стало тут пануючою релігією значно пізніше. Безперечно традиція дає підстави припускати, що на якійсь частині Руси могли ступати ноги первозванного Христового апостола”. Є теж історичні докази на те, що серед тих ранніх християн, на цій території перебував, змушений жити на засланні, четвертий папа римський, св. Климент (90-100), який згинув тут мученичою смертю.
Християнство ширилось теж і в Босфорській державі, яка об’єднувала чорноморське побережжя від гирла Дністра до устя річки Кубань; в її!-їм ст. коли на півдні України і в Криму поселилися готи, серед яких теж ширилося християнство, нова віра стала державною релігією Босфорського царства, а її єпископи брали участь у Вселенських соборах в IV-V ст. Відомо теж, що на землі Тьмутороканській, над Керченським заливом, було єпископство, яке спершу підлягало готській митрополії, а згодом візантійському патріархові.
На західних окраїнах, на землях слов’янського племені білих хорватів (тобто Галичини), що в другій половині ЇХ ст. належали до Велико-моравської держави (сьогоднішня Мадярщина), згідно з найновішими дослідженнями теж була заснована Церква слов’янського обряду, якої початки сягають місійкої діяльності братів свв. Кирила і Методія.
Християнство в Київській Русі до реформ Володимира (За книгою «Семчишин М. Тисяча років української культури. К., 1993»)