В Галичині в періоді «Весни народів» і Головної Руської Ради актуалізувалась і справа шкільництва а передовсім азбуки, поскільки це питання ще далеко не було впорядковане.На меморіал Головної Руської Ради австрійський уряд відгукнувся позитивно: згідно з його рішенням в усіх народних школах громад з українським населенням (або переважно українським) навчання мало відбуватись українською мовою, а на Львівському університеті уряд рішив заснувати кафедру української мови й літератури. До часу підготовки українських учителів в українській мові, викладовою стала тимчасово німецька мова. Українська мова, як предмет, мала стати обов’язковою для всіх учнів Галичини всіх типів шкіл.
Але українські діячі того часу не використали цієї нагоди і не розвинули акції в цім напрямі. З політичного і культурного москвофільства галичан скористали поляки і подбали про те, що намісник Галичини польський граф А. Голуховський, зробив навіть спробу завести для українців урядово латинський правопис, мовляв, „треба зробити різницю між русинами і москалями”. Але Віднем встановлена „Азбучна комісія” висловилась проти цього проекту і у 1859 р. австрійський уряд наказав друкувати всі книжки кирилицею (не гражданкою), яку галичани називали „какографією” (аналогія до какофонії).
У 1861 р. в наслідок дебатів у правописній комісії і протесаної брошури Я. Головацького («Рутенська мова і правописне питання в Галичині») уряд скасував розпорядження міністерства освіти про запровадження кирилиці і залишив галичанам змогу самим розв’язати це питання. А проте ця війна дальше тягнулась, бо москвофільські видання зберігали т.зв. язичіє (що творило основу російського правопису), а народовецькі видання користувались етимологічним правописом.
Нова хвиля москвофільства в 60-их роках дала змогу польським чинникам скріпити свій союз з австрійським урядом і галицькі українці залишились упослідженими, як і раніше, і мусіли самі братися до організації свого шкільництва й освіти. В цьому напрямі велике значення мало засноване у 1868 р. Т-во „Просвіта”, що дістало право друкувати книжки і шкільні підручники українською мовою. Сталося це за почином народовців, зокрема великого і заслуженого просвітянина о Ст. Качали та свідомої університетської молоді. Це перше, на здорових національних основах, товариство мало стати культурним осередком для всіх свідомих українців. Хоч перший статут „Просвіти” мав характер науково-освітній, але вже від 1870-их pp. це товариство ставило своїм головним завданням ширити тільки освіту між селянськими масами, бо справу української науки і літератури перебрало на себе засноване у 1873 р. Т-во ім. Шевченка (переіменоване згодом на Наукове Т-во ім. Шевченка).
Абеткова війна. Освіта і шкільництво (За книгою «Семчишин М. Тисяча років української культури. К., 1993»