Азовське козацьке військо (1832-1866) — військо, засноване колишніми задунайськими запоріжцями, козаками Задунайської Січі. Історія війська, власне, починається в 1828, коли дві тисячі козаків-задунайців на чолі з кошовим отаманом Йосипом Гладким, через 53 роки після зруйнування Запорізької Січі, вирішили повернутися з турецьких володінь на рідну землю, в підданство Росії. Перше, до чого вони вдалися — допомогли росіянам переправитися через Дунай, задіявши для цього свою козацьку флотилію. На згадку про послугу, Дунайському козацькому полку, утвореному з козаків-задунайців на чолі з Й. Гладким (квітень 1829), вручено було (в грудні 1831) прапор з написом «За хоробрість і старанність, виявлені під час переправи через Дунай 27 травня 1828 року». За переказами, 28 травня 1828 р., на одній із своїх чайок козаки переправили і самого імператора Миколу І. На веслах сиділо двадцять курінних отаманів, а керманичем був сам кошовий. Хлопці, очевидно, добряче попітніли, веслуючи, оскільки, розчулений їх старанністю, імператор видобув з валізи полковницькі еполети та Георгіївського хреста і вручив їх Йосипу Гладкому. Так само старалися козаки і воюючи проти своїх недавніх союзників — турків.
По завершенню війни, російський уряд надав Дунайському полку, — для військового контролю та володіння — частину північно-західного узбережжя Азовського моря, між річками Берда та Обиточна. В травні 1832 козаки Дунайського полку та інші козаки, що повернулися з Придунав’я, стали основою для формування козацького війська (царський указ від 27 травня 1832). Згідно з «Положенням про Азовське козацьке військо», козаки зобов’язані були виставляти морський батальйон, піший півбатальйон та кілька команд, котрі провадили б морське патрулювання узбережжя. В 1850 населення території Азовського війська становило близько 9 тисяч осіб. У степах, між сучасними містами Маріуполем та Бердянськом, козаки налагодили досить розвинене сільське господарство. Морські кордони оберігали 44 козацькі чайки. Використовували ці чайки і для завоювання Кавказу. В 1838 році, лише за два літні місяці морської блокади узбережжя поблизу Сухум-Кале (Сухумі), українські козаки втратили понад 500 осіб убитими. Штаб козацтва знаходився в селі Никольському (з 1838 — в Петровському). Азовські козаки відзначилися під час Кримської війни 1853-56, що було засвідчено Георгіївським прапорім (врученим війську в серпні 1856), на якому був напис: «За хоробрість і зразкову службу під час війни з французами, англійцями і турками в 1853, 1854, 1855 і 1856 роках». Одначе Росія не була зацікавлена в тому, щоб українське козацтво й далі існувало на одвічних запорізьких землях, чи хоча б поблизу від них. Уже в 1862 році 800 козаків, з родинами, було переселено на Кубань і зараховано до Кубанського війська. Таке переселення тривало до осені 1864. В жовтні цього року, згідно з даними «Довідкової книжки імператорської головної квартири». Азовське козацьке військо (понад 6 тисяч щабель) було ліквідоване, «а прапори його передано Кубанському козацькому війську». (За іншими даними, указ про розформування війська надійшов 14 жовтня 1865, а процес переселення козаків та розформування козацтва тривав до 27 серпня 1866, коли була закрита канцелярія війська в станиці Петровській).