Азовське сидіння — такої назви набула героїчна оборона Азова спільним гарнізоном, що складався з донських та запорізьких козаків, і яка тривала з 1637 по 1643 роки. Здобули козаки, під орудою отамана Васильєва, цю турецьку фортецю навесні 1637, маючи намір позбавити донське козацтво постійної загрози з боку турок, а також відкрити собі вихід по Дону в Азовське море. Гарнізон міста був досить сильним, отож здобути його козацьким полкам вдалося лище після 2-місяч-ної облоги, під час якої запорізькі козаки відзначилися своєю мужністю та кмітливістю. Проте султан Ібрагім І не мав наміру змиритися з втратою такого важливого форпосту і влітку 1641 року під стінами Азова з’явилася величезна (240-тисячна) армія Туреччини, підкріплена могутнім флотом. Понад три місяці тривала ця облога козацької фортеці, і, врещті-решт, турки, зазнавши чималих втрат, змушені були відступити від Азова. Скориставшись з цього, козаки звернулися до російського царя Михайла Федоровича з проханням допомогти військом та гарматами, проте допомоги цієї так і не дочекалися: російський уряд просто не наважувався розпочинати справжню велику війну з Туреччиною, і навіть наказав козакам залишити місто. Підкоряючись цьому наказові, а також розуміючи, що ще однієї такої облоги турків їм не витримати, донські й запорізькі козаки залишили (1642) Азов, зруйнувавши при цьому всі його основні укріплення. Докладні відомості про події, що розгорталися в цей час під Азовом, містяться в російській «Повісті про Азовське осадне сидіння донських козаків», (XVII ст., автор невідомий), написаній у формі військового донесення.