Алупкінський палац

Важко уявити Крим без романтичного силуету Алупкінського палацу на березі Чорного моря. Він чудово вписується у місцевий природ­ний ландшафт. Розтягнута лінія фасаду схожа на обриси гори Ай-Петрі, а зубчасті стіни й вежі немов повторюють примхливі синювато-бурі відроги велетенського гірського масиву. Алупкінський палацово-парковий ансамбль — унікальний пам’ятник архітектури першої половини XIX ст., створений талановитими майстрами.За часів колонізації Чорноморського узбережжя греками, від Гібралтару до Кавказу, наприкінці VII — початку VI ст. до н. е. засноване поселення Алупка. Багато хто вважає, що назву свою воно дістало віл грецького «алепу» — лисиця. В ті часи лісиста місцевість Криму була вельми багатою на популяцію цього ссавця.
Перша письмова згадка про Алупку датується 960 роком. Тоді хазарський правитель Йосиф в переліку своїх володінь згадує і Алубіку (Алупку). Потім ці володіння дістаються Візантійській імперії, а після її занепаду, з XIII ст., стають власністю християнського князівства Феодоро. Після експансії в Криму генуезців ці місця підпадають під сферу їх впливу. На генуезьких картах XIV ст. Алупка позначається як «Lupico».
Це був невеличкий порт для військових кораблів Генуї. В 1454 р. південне узбережжя Криму спустошили турки. А після утворення Кримською ханства на цьому місці було невеличке рибацьке селище, де мешкали татари. У 1774 р. війська Російської імперії займають увесь Крим, а 1783 р. Катерина ІІ оголошує приєднання півострова до воло­дінь російської корони. Імператриця щедро роздає кримські землі своїм фаворитам, військовій і дворянській еліті Російської імперії. Алупка стає власністю Григорія Потьомкіна, але князь продає її командирові прикордонної варти півострова — Ф. Равеліоті. який вигідно скуповував землі Південнокримського узбережжя. У 1819 р. граф, пізніше князь, Михайло Семенович Воронцов був призначений на посаду генерал-губернатора Новоросії. Саме йому Новоросія та Крим завдячують початком європейської цивілізації. Батько його, князь Воронцов-старший, під час правління Катерини II був ро­сійським посланником при англійському дворі. В Англії син отримав освіту і в свої неповні двадцять років 1801-го прибув до Росії для про­ходження військової служби. У 1811 р. М. Воронцов отримав чин ге­нерала за вдалий штурм османської фортеці. Під час війни 1812 р. ко­мандував гренадерською дивізією під Бородіним, де був поранений. Після одужання бився проти Бонапарта на полях Європи. У 1814 р. командував гарнізоном у Парижі.
Після призначення на посаду генерал-губернатора М. Воронцов починає скуповувати кращі землі на узбережжі. У 1824 р. придбав у Равеліоті так звані «нагірні сади», багаті лісами й джерелами, а за надання права зайняти берегову смугу пообіцяв місцевим татарам побудувати в Алупці мечеть; вона стала найкращою в усьому Криму.
Володіння поступово розширялись, і генерал-губернатор все більше стверджувався у бажанні зробити Алупку своею літньою резиден­цією. 1824 р. він доручив архітекторові Ф. Ельсону будувати тимчасо­вий притулок, який за східні мотиви отримав назву Азійського павіль­йону. Потім його стали називати Старим палацом.
Одночасно закладаються другий павільйон на березі моря й мечеть. Трохи пізніше розпочинається будівництво на західному Схилі право­славної церкви, схожої на храм Тезея в Афінах, та «італійського» готелю.
У листопаді 1824 року до Алупки прибув садівник Карл Кебах й відразу ж зайнявся насадженням саду і парку. В кінці 20-х років там вже «росла й прикрашала різноманітні частини саду й околиці значна кіль­кість кипарисів», а до середини XIX ст. флора парку, окрім різно­манітних квітів, нараховувала понад 270 видів дерев й кущів. З усіх кін­ців світу (через директора Никитського ботанічного саду М. Гарвиса) на особисте прохання Воронцова йшли посилки з екзотичними рослинами. Отримували їх зокрема з Америки, Іспанії, Кавказу, Карелії, Китаю й Японії. Одних лише троянд нараховувалось більше 2000 видів. Під пар­ки та будівлі розчищались й вирівнювались величезні площі. Одночасно створювалась унікальна дренажна система. Чорнозем для парку при­возили з України, з району Карадагу доставляли різнокольорове каміння для водоспадів та фонтанів.
У 1828 р. був завершений Азійський павільйон й починалася підго­товка до закладення фундаменту палацу. Спершу палац планувалось звести на уступах тераси у вигляді трьох самостійних об’ємів в стилі класицизму за проектом одеського архітектора Ф. Боффо. Ледь встигли зробити першу кладку й обмалювати контури порталу центрального корпусу, як з Англії, куди 1831 р. виїхав М. Воронцов, прийшов наказ негайно призупинити будівництво й вислати плани й види Алупки в малюнках. Рівно через рік потому прийшли ескізи й креслення нового проекту, що принципово відрізнявся від першого своїм стилем. Їх роз­робив пристрасний прихильник англійської готики, прибічник «істо­ричного» напряму в архітектурі, професійний історик, один з перших англійських реставраторів, блискучий малювальник й архітектор Едвард Блор. Разом з Вільямом Аткінсоном проектував й будував під Еденбургом особисту садибу Вальтера Скотта — замок Абботсфорд, стилізова­ний під XVI ст. Згодом Блор стає модним архітектором й отримує безліч замовлень від королівською двору й британської аристократії. У Букінгемському палаці, Кембриджі, Оксфорді, Вобурні за його проектами й ескізами реставрувались або створювались житлові будівлі, громадські споруди й церкви в стилі тюдорівської Англії.