Яка цікава і як мало знана постать Андрія Гудовича: і його студентські роки за кордоном, і феерична політична кар’єра за короткого царювання Петра ІІІ, і довгі роки нидіння опального вельможі,і оповиті глибокою таємницею зв’язки його з українськими автономістами в 1780-1790-тих роках, і непомітна смерть. Та найцікавіше те, що в особі Андрія Гудовича зійшлися державницькі традиції Старої Гетьманщини з новітніми європейськими культурними й політичними плямами та аспіраціями. Аджеж батько Андрія Гудовича, Василь Андрійович Гудович (+ 1764), генеральний підскарбій (1764) і таємний радник, був одним з найвидатніших державних мужів Гетьманщини середини XVIII століття. Це ж йому в уста вкладає «Исторія Русов» патріотичну відповідь на російські закиди щодо «зрадливости» українців (зокрема українських гетьманів). Брат Андрія Гудовича — Іван (1741-1820), згодом фельдмаршал і граф, був одружений з донькою гетьмана Кирила Розумовського — Прасковією Кирилівною. Українські фамільні традиції, безперечно, відбилися в діяльності Андрія Гудовича.
Андрій Васильович Гудович, старший син генерального підскарбія і його першої дружини Ганни Петрівни Білецької-Носенко, доньки Прилуцького полкового сотника, вдови по Івані Даровському, народився 1731 року. Батько дав йому добру закордонну освіту. Він учився в університеті в Кенігсберзі (1751), де студіював математику і, правдоподібно, філософію в професора Фрідpixa Йоганна Бука (Buck). Там же вчився і молодший брат Андрія — Іван (згодом був у Галле), а їх ментором був славнозвісний український історик і правник Петро Симоновський. Німецька освіта і подорож по Европі назавжди поклали сильний відбиток на все культурне обличчя Гудовича. Звідти виніс він глибоке переконання, що дальший розвиток України мусить бути пов’язаний з західноєвропейським культурним і політичним світом, передусім з Німеччиною.