Армата — козацька артилерія. Вона поділялася (на Лівобережній Україні) на генеральну, тобто ту, котра перебувала в розпорядженні гетьмана чи командуючого військами і була його особистим резервом; полкову — котра перебувала в розпорядженні полкової старшини і вступала в бій за наказом полковника чи полкового обозного; сотенну, котра підлягала сотникові (її ще називали «городового арматою») та фортечну артилерію, котра підпорядковувалася комендантові фортеці і виставлялася на фортечних стінах, бастіонах та валах. Генеральна армата (артилерія) розташовувалася безпосередньо в гетьманський резиденції та була у віданні Генеральної канцелярії військової артилерії, на чолі якої стояв генеральний обозний. Генеральна армата, яку було вивезено з України Петром І, налічувала всього-на-всього 40 гармат. Але після цього склад генеральної артилерії так ніколи й не був доведений до такої чисельності гармат. Надалі вона, зазвичай, становила всього 6 гармат. Починаючи з 1738, артилерія кожного полку, з якою той вирушав у похід, налічувала лише три гармати. Чому так мало? Та тому, що російське командування не допускало, щоб в українських козацьких полках гармат виявилося більше, ніж у російських. Побоювалося, що, на випадок бунту, небажання підкорятися наказам російського командування, українські козацькі полки можуть перемогти російські вже хоча б тому, що матимуть перевагу в артилерії. А комплектувалася полкова козацька артилерія лише легкими півторафунтовими гарматами, які, хоча й дозволяли легко маневрувати в польових умовах, проте були дуже ненадійними під час штурму фортець. Що ж до сотенної артилерії, то, починаючи з 1709 року, український козацький полк не міг мати на озброєнні більше двох гармат. Знову ж таки, ця абсурдна заборона на кількість виходила від російського військового командування.