Цей період (1920-30 pp.) радянські мистецтвознавці називають періодом „утвердження радянського соціалістичного будівництва”, яке відповідало потребам партії й уряду, що енергійно взялися за зовнішні види соціалістичного ладу.
Тут на першому місці поставлено ряд важливих завдань перед архітектурою України — здвигнути нові і модерні будівлі у відповідному стилі. Питання стилю нелегко було партії розв’язати самими директивами, бо це був період релятивної свободи в творчих шуканнях за новим висловом. Між архітекторами існували мистці, що в архітектурі твердо стояли на позиціях відродженого українського національного стилю, або такі, що орієнтувались иа модерні стилі західної Європи. Толі теж виникнули різні архітектурні угруповання, а і них уже згадуване і доволі поважне Т-во Сучасних Архітекторів України, яке стояло на позиціях конструктивізму (західноєвропейського походження), що мав перед усім практично-утилітарне примінення. Воно користувалось підтримкою партії, бо його прихильники були в опозиції до таких напрямів, як академізм, еклектизм чи т.зв. стиль модерн.
Проти конструктивізму виступали такі відомі архітектори як Д. Дяченко. що пропагував українські барокові форми, П. Альошин чи В. Троценко, які використовували в своїх роботах традиції української архітектури.
Іншою прикметою українсько-радянської архітектури став її масовий характер. Йшлося про здвигнення великого числа житлових і публічних будинків, а теж зовсім досі не бачених нових споруд, що мали доказувати новість і оригінальність радянського соціалістичного будівництва. В тому теж часі широко практикуються архітектурні конкурси, які збуджували нові шукання. З більших споруд, збудованих в стилі конструктивізму, що все таки домінував у великоміському будівництві, треба згадати електростанцію і кінофабрику в Києві, будинок державної промисловості і будинок проектних організацій та поштовий уряд в Харкові.
В парі з цим було виконано ряд споруд у стилі т.зв. українського модерна (арх. В. Троценко), а крім цього були спроби відновити українське барокко, як от комплети будинків Сільськогосподарської Академії у Києві за проектом Дяченка, якому потім Постишев закинув націоналізм.
Частинно в стилі українського модерна збудовано в Києві в pp. 1927-33, київський залізничний двірець (арх. О. Вербицький). В роках 1925-29 побудовано ряд т.зв. палаців культури, будинків Рад, а теж робітничих поліклінік. Окремо розвинулося промислове будівництво, як от грандіозна дніпропетровська гідроелектростанція (ГЕС), 3 усіх міст України найбільше нових архітектурних споруд і перебудов здійснено в Харкові, що був у ті роки столицею України.
Архітектура України 20-30 років (За книгою «Семчишин М. Тисяча років української культури. К., 1993»)