Бабич Сергій Олексійович (нар. 13.12.1939, с. Рогачів Баранівського р-ну Житомир, обл.) — учасник укр. правозах. руху. Політв’язень рад. тюрем і концтаборів (1960-63, 1963-75, 1976-89). Член УГС (1989).
У рідному селі закінчив 7 класів, з 1959 працював на Житомир, меблевому комбінаті, закінчив вечірню школу.
13.04.1960 вперше заарешт. КДБ за розповсюдження антикомуніст. листівок. Засудж. Житомир, обл. судом 26.05.1960 за ст. 7 ч. 1 Закону СРСР від 25.12.1958 на З р. ув’язнення. Термін відбував у мордов. таборах (№№ 14, 17, 7), півроку до закінч, терміну перебував у Владимирській тюрмі «за порушення режиму».
13.04.1963 звільнено. Через місяць до нього приїхав співтабірник Б. Бульбинський, Б. погодився разом розповсюдити листівки (рос. мовою) з проголошенням ідей демократизації, багатопартійності, розраховуючи на його підтримку в створенні групи допомоги для орг-ції втеч політ-каторжанів, для подальшої б-би. Роздавши 1800 листівок, заарешт., а Бульбинський видав людей, що розповсюджували його листівки.
Після арешту 27.09.1963 підстав було мало — Б. не зізнався, тож КДБ сфабрикував справу. За 10 днів до суду його відвезли в Рівне: на закритому суді 17-19.02.1964 не визнав себе винним, не покаявся й отримав 10 р. таборів особливого режиму, визнано особливо небезпечним рецидивістом. Карався в мордов. таборі № 10.14.08.1964 втік із табору, через два дні його затримали. У жовтні засудж. на З р. (термін став — 12 р.). Замість касаційної скарги заявив протест, що засуджений незаконно й тікатиме знову. Верх, суд Мордовії змінив вирок на 10 р. таборів особливого режиму (від дня суду), з них з р. тюремн. ув’язнення. 24.12.1964 у Владимир! за спроби втечі мав поранення в ногу, пробув місяць у лікарні (до 22.01. 1965), потім спрямов. судом на експертизу в Інститут ім. Сербського (26.03-13.05), далі —10 днів у «Бутирці», в камері смертників. 1968 з Владимира відправлено в 10-й мордов. табір, 1972 — у сел. Сосновка, до перенесеного туди табору особливого режиму. Працював на шкідливому виробництві шліфування скла. У 1974 переведено в 19-й табір, брав участь у б-бі за статус політв’язня, потім — у сел. Барашево, у 3-й табір. На його оборону виступив А. Сахаров.
27.01.1975, із закінченням терміну, було звільнено. Жив у с. Рогачів, де над ним було встановлено адміннагляд.
11.06.1976 по дорозі на Волинь заарешт., побито, вимагаючи зізнань у викраденні зброї. Вдома проведено обшук, вилучено «Хронику текущих событий» та книгу про голод в Україні. Після довгого супротиву Б. довелося віддати автомат, і хоч у справі не було достатніх доказів його причетності до викрадення зброї, суд виніс максим, вирок: 5 р. тюремного ув’язнення та Юр. таборів особливого режиму за ст. 223 КК УРСР. Каравея у Вінницькій в’язниці. 1979 переведено в табір особливого режиму м. Бердичів, через 4 міс. — в м. Ізяслав, потім — у табори №№ 60 (Луган. обл.) і 96 (Рівнен. обл.). Переміщення пов’язувалися з приготуванням Б. до втеч. У грудні 1984 повернуто в Городище Рівнен. обл. Постійно брав акт. участь у протестних акціях політв’язнів проти репресивних заходів таб. Б. захищала Міжнар. амністія. Йому було відмовлено поїхати на похорон матері в травні 1989.
7.06.1989 звільнено за 8 міс. до закінчення терміну. (Загалом провів у неволі 27 років і 4 міс., з них 24 — в камерах.) Вступив до УГС, з її перетворенням на партію був членом УРП. З 1992 увійшов до ОУН(б) — КУП і очолював її Житомир, обл. орг-цію. Разом із мешканцем с. Базар Народицького р-ну П. Єсипчуком знайшли поховання загиблих у бою з більшовиками вояків — учасників Другого зимового походу (17.11.1921). Б. упорядкував їхні могили. Разом із архітектором О. Борисом керував спорудженням меморіалу в с. Базар. Жив в м. Житомир.