Джерело: Енциклопедія українознавства. Париж — Нью-Йорк, 1955 (правопис збережено)
Бачванська говірка, мова укр. переселенців в Бачці й Срімі; Б. г. культ. центру Бачки — Руського Керестура від 1904 р. й зокрема після першої світової війни стала основою окремої бачванської («рускої») літ. мови. Як і ін. говірки Земплинщини, Б. г. — перехідномішаний укр.-поль.-словацький діялект (з перевагою словацьких елементів) з багатьма угор., нім. і недавніми серб. позиченнями, зокрема в лексиці. Найважливіші особливості: 1) збереження праслов. звукосполук dl, tl, gv, kv, і назвучного іе- (ведол, ведла, «вів, вела», гвізда «зірка», йешень «осінь», але: озеро); 2) ц, дз на місці праслов. звукосполук ti, kt’, di (ноц «ніч», медзі «між») і на місці пом’якшених дь, ть (шедзіц «сидіти»); 3) форми типу: штредньі «середній», крава «корова», младі «молодий» — поруч: млоді «жених», соловей; 4) пом’якшена вимова передньоязикових приголосних перед праслов. ę, ě, e, i, ь (ньесц «нести»); 5) i на місці праслов. y та i (сін «син»); 6) група ар на місці праслов. r і ŕ + T (карчма «корчма»); 7) групи ол, оў, лу на місці праслов. l й l’ (полні «повний», воўк, длугі «довгий»); 8) сліди словацької часокількости в рефлексуванні праслов. ę, ě, e: довгі (під новоакутовою інтонацією) заступлені тут як: йа, і, і, (пйаті «п’ятий», білі «білий», пірко «перце»), — короткі як: е (пейц «п’ять», белаві «білявий», перо); 9) у, о, е, на місці праслов. он і сильних ъ, ь (дуп «дуб»; сон; дзень «день»); 10) групи ір, рі, ре, лі, льі на місці праслов. сполук r, l + ъ, ь (тірвац «тривати», бліха «блоха»); 11) ш, ж на місці пом’якшених сь, зь (також у групах приголосних) (шерцо «серце»); 12) зникнення -ть у формах 3 особи теперішнього часу дієслів (чіта, чітаю «читає, -ють»); 13) змішання закінчень прикметників чоловічого і сер. роду в орудному і місцевому однини; 14) наголос на передостанньому складі слова; 15) міжслівна фонетика типу: зроп то «зроби це», сноб жіта «сніп збіжжя»; 16) закінчення: -ох в родовому множини іменників (сінох «синів», женох «жінок», местох «місць»); -ем, -ам, -ім в 1 особі однини теперішнього часу дієслів (вйажем «в’яжу», чітам «читаю», робім «роблю»); -ме в 1 особі множини (чітаме «читаємо»); форми минулого часу типу: чітал сом, — ші, чітал, чіталі зме, — сце, чіталі «я читав…»; 17) зникнення категорії родовости в множині прикметників.