Джерело: Енциклопедія українознавства. Париж — Нью-Йорк, 1955 (правопис збережено)
«Березіль», модерний укр. театр, заснований 1922 в Києві мист. об’єднанням «Березіль» як експериментальна студія під керівництвом режисера Леся Курбаса; визнаний за держ. театр, «Б.» до 1926 працював у Києві, з 1926 — в Харкові. Б. мав за мету синтетично об’єднати слово, рух, жест, музику, світло й декоративне мистецтво в один ритм, в одну театральну мову, виходячи з засади, що театр не відтворює, а формує життя. Звідси застосування формальних засобів експресіоністичного театру, при внутр. відмінності від нього (гасло «активного, думаючого театру»), в поставі п’єс Ґ. Кайзера, Е. Толлера, А. Сінклера. Нові принципи експериментальної організації спектакля були покладені в основу праці над п’єсами світового і укр. репертуару, старими й новими: «Макбет» Шекспіра, «Змова Фієско в Генуї» Шіллера, «Король бавиться» Гюґо, «Жакерія» Меріме, «Золоте черево» Кроммелінка, «Мікадо» Салівена й ін.; «Хазяїн» і «Сава Чалий» Тобілевича, «За двома зайцями» Старицького, модерні ревії: «Шпана» Ярошенка, «Алло на хвилі» Вишні, Йогансена й Хвильового, «Чотири Чемберлени» Буревія, «Пролог» С. Бондарчука та Курбаса і багато ін.; особливим успіхом відзначалися постави п’єс М. Куліша «Народний Малахій», «Мина Мазайло», «Маклена Ґраса». «Б.» об’єднав чимало визначних акторів, серед них: М. Крушельницький, Й. Гірняк, Н. Ужвій, А. Бучма, І. Мар’яненко, В. Чистякова, Н. Титаренко, С. Шагайда, Л. Сердюк, Д. Антонович, Г. Бабіївна, О. Добровольська, О. Долінін і ін.; режисерську працю провадили, крім Курбаса, Я. Бортник, Ф. Лопатинський, Б. Тягно, В. Скляренко, Б. Балабан та ін. «Б.» з його виразною нац. і мист. позицією став об’єктом тривалої больш. критики, що обвинувачувала театр у націоналізмі й боротьбі з партійною лінією в театрі. В кін. 1933, після арешту Курбаса, «Б.», як театр, ворожий больш. ідеології й політиці, був переформований і перетворений на Театр ім. Шевченка, що працює (під проводом М. Крушельницького) в дусі офіційного «соц. реалізму»