Берестецька битва (1651) — найбільша битва другого періоду Національно-визвольної війни українського народу середини XVII ст., а за кількістю її учасників — найчисельніша в історії України з найдавніших часів до XIX століття.
Незважаючи на Зборівську угоду, укладену Богданом Хмельницьким 1649 р. з королем, у січні 1651р. сейм Речі Посполитої ухвалив відновити з ним війну.
Авангардне 12-тисячне військо під командуванням польного гетьмана Мартина Калинов-ського в лютому вирушило на Поділля, напало на містечко Красне, а в березні здобуло містечка Стіну та Ямпіль і взяло в облогу Вінницю. Однак йому дав відсіч Іван Богун. Потім Калиновський захопив фортецю Бар і місто Летичів, але затримався в Кам’янці-Подільському. Козаки, відвоювавши Бар, почали атакувати Кам’янець-Подільський.
У травні обидві воюючі сторони з’єдналися зі своїми головними силами: Калиновський між Добротвором і Кам’янкою-Буською — з армією короля; козацькі війська з’єдналися з армією Богдана Хмельницького в селі Колодному поблизу Вишневця (тепер Тернопільська обл.), де гетьман України збирав і впорядковував свою армію. Документальних відомостей про точну кількість військ Богдана Хмельницького немає. За однією версією, крім досвідчених козаків (кількість яких також точно невідома- 60-80 тис.), до Хмельницького приєдналося 170 тис. повсталих міщан і селян. Польський шляхтич повідомляв із Берестечка: «Ворог має 50 тисяч найкращих стрільців, а черні й охорони — близько 200». Більшість дослідників схиляється до думки, ш,о всіх разом в армії Хмельницького було ймовірно 100-110 тис. та ш;е 40-50 тис. союзників-татар.
Історичні джерела свідчать, що український гетьман мав у цьому поході 15 полків, до кожного з них входило приблизно по 6-8 тис. козаків. Отже, до складу армії Хмельницького входили: Брацлавський, Вінницький (або Кальницький), Київський, Корсунський, Кропив’янський, Миргородський, Паволоцький, Переяславський, Полтавський, Прилуцький, Уманський, Черкаський та Чигиринський полки. Очолювали їх полковники: Михайло Громика, Іван Нечай, Іван Богун, Іван Гуляницький, Філон Джалалій, Матвій Гладкий, Іван Куцевич-Миньківський, Федір Лобода, Мартин Пушкар, Тимофій Носач, Йосип Глух, Яків Воронченко, Михайло Криса. Полковник Мартин Небаба керував з’єднанням свого Чернігівського полку з частинами Чигиринського і Кропив’янського, яке захищало північний фронт від наступу литовських військ. Козацька армата складалася з полкової (при кожному полку налічувалося 5-6 гармат) і гетьманської (у безпосередньому віданні Богдана Хмельницького було 40 гармат).
Король Ян-Казимир збирав і впорядковував свої війська протягом місяця поблизу Сокаля (тепер Львівська обл.). Чисельність його складала 150 тис., а з урахуванням озброєної і боєздатної челяді — близько 200 тис. Польська армія складалася з регулярних королівських частин, які укомплектовувалися шляхтичами корінної Польщі та Литви, посполитого рушення (шляхетського ополчення) з усіх кінців Речі Посполитої, приватних магнатських військ, а також німецьких, французьких і угорських найманців.
При польській армії налічувалося півтора мільйона коней і півмільйона обозних возів. Отже, Річ Посполита виставила проти козаків майже всі свої збройні сили.
Польська армія вирушила із Сокаля 5 червня і через чотири дні прибула до Берестечка. Переправившись на правий берег річки Стир, поляки стали табором, укріпивши його з трьох боків валами й ровами з 12-ма бастіонами; із західного (четвертого) боку протікала річка Стир. Табір мав форму прямокутника із закругленими кутами і займав велику територію. Міст через Стир з’єднував табір з Берестечком.
Згодом король наказав зруйнувати міст, щоб перешкодити шляхті посполитого рушення тікати з поля бою.
Військо Богдана Хмельницького прийшло на Берестецьке поле пізніше за армію Речі Посполитої. Український гетьман попереду відправив татар з невеликою кількістю козаків.
Татари розпочали бойові дії 18 червня. Вранці вони спалили ближні села, шляхетські двори та містечко Лешнів і напали на королівську челядь, яка, всупереч забороні своїх господарів пасла коней за милю-дві від польського табору. Татари захопили багато коней, а також дві королівські упряжки, забрали в полон чимало людей.
Однак татар атакували загони Олександра Конєцпольського. Полки Яреми Вишневецького та Стефана Чарнецького гнали їх цілу милю, притиснули до рибного ставу, багатьох потопили, а 20 вояків узяли в полон.
Уночі 19 червня підійшла українська армія. Скориставшись дощем і туманом, Хмельницький переправив її в Козин та разом із татарами атакував ліве крило королівських військ. Відгукнулися польські гармати. Полки Станіслава Лянцкоронського і Станіслава Потоцького відтіснили козаків і татар з поля бою. Але близько полудня вони ще дужче вдарили вже по правому крилу польських військ. Розпочалися хаотичні бої. Деякі шляхетські полки відірвалися від своєї армії й потрапили в оточення. Полк Лянцкоронського зокрема опинився в потрійному оточенні, з якого вийшов з великими втратами. Лише керівників шляхтичів полягло того дня 300. Майбутнього польського короля Яка Собеського врятували його охоронці. Загинув Лада — хорунжий великого коронного гетьмана Миколи Потоцького, прапор якого захопили козаки.
О 4-й годині дня бій припинився. Та незабаром татари переправилися через Стир, напали на тили королівської армії й захопили в полон чимало шляхтичів.
Однак і татари, й козаки також зазнали втрат — близько тисячі осіб. Загинули Махмет-Гірей (родич хана), Тугай-бей, перекопський мурза, давній союзник Богдана Хмельницького, а ханський підскарбій Муфарак-мурза потрапив у полон. Поле бою між Лешневом і Берестечком було вкрито тілами загиблих.
Надвечір поранених і загиблих почали збирати.
Уночі й уранці 20 червня Богдан Хмельницький у тумані завершив передислокацію своїх військ перед вирішальною битвою. Основна частина військ під його безпосереднім командуванням, як і селянські загони, складали центр і правий фланг козацької армії. Козацьке військо розташувалося на горбкуватій місцевості, у межиріччі Стиру та його притоки Пляшівки, між селами Пляшеве, Острів, Митниця та Берестечком. За наказом Хмельницького козаки розпочали будувати табір на підвищенні лівого берега річки Пляшівки у чагарниках та частково на низині. Ще один табір розташували в межиріччі Пляшівки та Плясняви. На Берестецькому полі табір побудували у вигляді великого прямокутника з десяти рядів возів, який у разі потреби міг стати за добру фортецю. Гармати встановлювалися між рядами в спеціально підготовлених місцях. Піхота перебувала в середині табору, поперед неї стояла кіннота.
На пагорбі з лівого флангу, між селами Острів і Пляшеве, в неукріпленому таборі, що мав форму півмісяця, розташувалися татарські війська й невеликий загін турків із Силістрії. У середині цього табору був поставлений ханський намет, а біля підніжжя пагорба розмістили гармати. Бойовий стрій української армії разом із загонами кримського хана простягався на 7-8 км.
Польська армія дислокувалася вздовж річки Стир. Вона була поділена на три частини. Лівим крилом, звернутим на південь (де були зосереджені коронна і шляхетська кіннота й полк німецької піхоти, а позаду полки посполитого рушення з дев’яти воєводств), командували М. Калиновський та Я. Вишневецький. На правому крилі, повернутому на північ, перебували полки великих магнатів, воєвод і старост, великого коронного маршалка, підканц-лера литовського, а також посполите рушення ще із двох воєводств, функції командувача виконував Лянцкоронський. Центром польської армії командував сам король. Його війська складалися з іноземної піхоти, найманої кінноти, королівського гусарського полку й усієї артилерії.
Уранці 20 червня густий білий туман огорнув Берестецьке поле. Люди на відстані списа не бачили одне одного. Кожен тільки відчував присутність ворога. О другій годині дня туман розсіявся, учасники битви побачили один одного, однак ще дві години стояли, вичікуючи, хто перший її розпочне. Нарешті з лівого флангу за дозволом короля рушив я. Вишневецький. Під звуки сурм і барабанів 12 корогов стрімко ринули супроти козаків. За ним подалися ще десять польських добре озброєних корогов, а незабаром в атаку втяглося й посполите рушення.
Зав’язалася кровопролитна січа. «Більш як півгодини нашого лівого крила не було видно у ворожому натовпі,- писав один із польських вояків,- було лише чути гук гармат і постріли ручної зброї. Ми вже думали, що ніхто звідти живим не вернеться». Король надіслав Виш-невецькому на допомогу німецьку піхоту під командуванням Хубальда й наказав посилити гарматний обстріл козацьких позицій. Війська Вишневецького вдерлися в ще не укріплений козацький табір, але їх швидко відтиснули звідти; козаки, селяни-повстанці й татари перейшли в контратаку. Козацький табір зімкнувся. Вишневецький з військом почав тікати, втративши прапор; його переслідували аж до найдальших окопів. І тільки німці-найманці стримали натиск козаків і татар. Але нурадин-салтан з татарською кіннотою не тільки допоміг козакам відбити актаку Вишневецького, а й оточив сан-домирське, краківське та ленчицьке посполиті рушення, завдавши їм великих втрат.
Хан двічі посилав свої орди в атаку на центр польської армії, обстрілював його з двох гармат. Але зламати польські ряди не зміг, хоч одне з ядер і влучило в коліно коня короля Яна-Казимира. Раптом поляки розпізнали на пагорбі білий прапор хана. Гарматний вогонь усієї польської артилерії було спрямовано проти татар. Вони зазнали значних втрат. Був смертельно поранений родич хана Амурат. Він упав головою в напрямку до своїх, а це вважалося в татар поганою прикметою.
Хан запанікував і, зрадивши козаків, ганебно втік з поля бою до Лешнева. За ним подалися головні з’єднання, а потім і вся орда. Тікали панічно, скидаючи із себе зайвий одяг, кожухи, сідла з коней, залишаючи намети, килими, казани, зброю, а також, всупереч звичаям, убитих і поранених. Польські жовніри й шляхтичі з посполитого рушення не зуміли затримати татар, які встигли проскочити через праве крило, і лише із запізненням почали їх переслідувати.