Болбочан Петро

Болбочан Петро (1883-1919) — визначний військовий діяч Української Народної Республіки, що ввійшов в історію України, як командувач Запорізького (козацького) корпусу, а згодом і командувач військами Директорії (кінець 1918- поч. 1919). Народився в с. Гижцях (тепер Хотинського р-ну Чернівецької обл.), в родині священика. Після закінчення Кишинівської духовної семінарії, відмовився від духовного служіння, а закінчив Чугуївське юнкерське училище і, як офіцер Російської армії, брав участь у Першій світовій війні. Одразу після проголошення в січні 1918 незалежної української держави, сформував з фронтовиків Першої світової Український республіканський полк, на чолі якого взяв участь у обороні Києва від комуно-російських військ м. Муравйова, що ввійшов в історію України, як «кат Києва». Згодом Болбочан командував 1-м Запорізьким куренем Окремого Запорізького загону генерала УНР К. Прісовського, 2-м пішим полком Запорізької дивізії УНР, який уславив себе під час розгрому російсько-комуністичних військ на Лівобережній Україні. Нарешті, в квітні 1918 в чині підполковника командував Кримською групою українських військ, яка розгромила комуно-російські війська в степах сучасної Херсонщини та в Криму. Після виводу, на вимогу германського командування, українських військ з Криму, охороняв українсько-російський кордон в районі Харківщини та Сумщини. За визначні заслуги перед Україною, гетьман П. Скоропадський присвоїв йому чин полковника, проте скоро Болбочан виявився в опозиції до гетьмана, оскільки не сприймав його намірів об’єднатися з Росією на федеративній основі. Після приходу до влади Директорії, командував Запорізьким корпусом Армії УНР, а відтак був призначений головнокомандувачем українських військ на Лівобережній Україні. Але на цій посаді його спіткала військова невдача, оскільки наприкінці 1918 та на початку 1919 йому довелося виводити війська УНР з Лівобережної України. По тому Болбо-чана було заарештовано і несправедливо звинувачено в державній зраді. Висланий за межі УНР, в Галичину, Болбочан не змирився з таким вироком, повернувся в УНР і спробував очолити корпус та здійснити збройне повстання проти Директорії. Принаймні в цьому його звинуватив Військово-польовий суд Армії УНР, за вироком якого П. Болбочана було розстріляно.