Джерело: Енциклопедія українознавства. Париж — Нью-Йорк, 1955 (правопис збережено)
Досі ще не досліджена задовільно етногр. межа, що відокремлювала укр. племена від болг. (слов.) в передісторичну й княжу добу, а згодом у Молд. державі на території півд.
Молдавії й Басарабії. Це питання тим важче розв’язати, що деяка частина укр. і болг. населення була засимільована румунами, а терени зазнали глибоких колонізаційних змін.
Теперішні болг. колонії в півд. Україні є вислідом новішої колонізації, спричиненої рел. та нац. і соц. гнобленням болг. населення турками на півд. від Дунаю. Такі переселення Б. були зв’язані з ростур. війнами (Б., намагаючись визволитися, допомагали рос. армії) та з бажанням рос. влади якнайшвидше заселити півд.-укр. степи («Новоросію»). 1752 рос. уряд затвердив болг. поселення в Новомиргороді та Ольшанці над р. Синюхою (на території сербського гусарського полку). В 1764 — 69, у зв’язку з закликом рос. уряду до чужинців оселюватися в Росії, невелика група Б. осіла під Києвом на землях Києво-Братського манастиря, ін. на Чернігівщині. В 1769 — 91 Б. посилено напливають у Басарабію (Ізмаїл, Кілія, Бендери, Аккерман, Рені, Кишинів); рос. землевласники спроваджують Б. до своїх степових маєтків (с. Ольшанка, б. Ольвіополя, 1769). 1790 р. чималий болг. відділ увійшов до складу Вузького козачого війська (скасованого 1817) і був розселений на Херсонщині в околицях Бобринця та Вознесенського. Після укладення Яського миру (1791) частина басарабських Б. переселилася в Тираспіль, Нижні Дубосари, Григоріопіль та Одесу.