Братко-Кутинський Олексій Андрійович (нар. 26.11.1926, м.,Київ — пом. 8.06.1993, м. Київ) — психолог. Учасник укр. руху опору. Наук, та гром. діяч.
1955 закінчив філософ, ф-т Київ, ун-ту. По закінченні працював в одній із районних газет Київ. обл. 1957-58 — на телестудії, 1958-60-ті — ред. в УРЕ. 1960 вступив до аспірантури при Київ, ун-ті. 1964 захистив канд. дис. з проблем моделювання психіки. Від 1964 працював науковцем в Ін-ті психології АН УРСР, де познайомився з Є. Сверстюком, В. Андрієвською, В. Ткаченко, В. Романцем та ін. У квітні 1968 підписав «Лист 139-ти» до Ген. секр. ЦК КПРС Л. Брежнєва, протестуючи проти арештів молодої інтелігенції в Україні й Москві. В ін-ті досліджував проблеми та методи моделювання психіки, можливості їх застосування в психології, побудови моделей психічних процесів, шляхів налагодження співпраці між психологами, нейрофізіологами та кібернетиками. 1972 звільнено з роботи за відмову свідчити проти Є. Сверстюка під час політ, арештів. Неодноразово викликали в КДБ. Перебував під наглядом, дом. тел. прослуховувався. Листувався із Сверстюком під час його перебування в ув’язненні, підтримував дружні стосунки з його родиною і його дружиною в. Андрієвською.
Після звільнення з ін-ту довго не міг влаштуватися на роботу, працював у різних орг-ціях не за фахом. 1973-74 — в Ін-ті інф-ції АН УРСР. Звідти також було звільнено. Понад рік не міг влаштуватися на роботу. Від 1975 до 1980-х — зав. аспірантури в Ін-ті обробки деревини Мін-ва лісового госп-ва України. Потім було переведено в Центр науково-техн. інф-ції при цьому ж мін-ві. Самотужки продовжував наукову роботу, відійшов від об’єктивної форми пізнання, зосередившись на теорет. та практ. вивченні психіки на основі суб’єктивного підходу, запропонував свою схему взаємодії підсистем людської д-сті, яка дала змогу розширити світогляд людини до пізнання феномена психіки.
Б.-К. — автор численних статей, оповідань та кількох монографій.
У 1990-ті вступив до УРП, брав участь у конференціях партії та друкував темат. статті в її виданнях про роль нації, держави, стосунки між ними тощо. В останні роки життя Б.-К. досліджував ґенезу укр. державної символіки як таку, що постає внаслідок істор. та культ, розвитку народу й тісно пов’язана з його духовністю, його прагненням єднання, готовністю до здійснення своїх нац. завдань та забезпечення нац. інтересів. Висвітлює два основні принципи структурування середовища, в якому розгортається укр. етнос: триєдність космотворчої сили та циклічний х-р її виявлення. Вищезгадані теор. засади укр. етносу знайшли своє відображення в монографії Б.-К. «Феномен України», яка вийшла друком уже після його смерті.
Поховано на Байковому кладовищі в Києві.