Рівнобіжно з акцією соборів, до оборони Української Православної Церкви стали братства в Україні, які в загальнокультурному процесі цього періоду і пізніше, зіграли першорядну роль.
Про існування і працю братств в Україні вперше довідуємося з письмових джерел XV ст., а найбільше з XVI-XVII ст., коли то розгорнулась уперта боротьба з католицькою реакцією і з єзуїтами.
Спочатку були це переважно організації міщан і ремісників, що організувалися при церквах для утримання зовнішнього порядку в храмах, забезпечення його матеріальних потреб, піклування хворими парафіянами, опікою над вбогими і т.п. Вони платили членські внески, за які влаштовували свої свята. Згодом вони поширили свої завдання й почали виступати перед судами і королем в обороні православної віри й Церкви, а бачачи занепад освіти, стали організувати братські школи.
Братства в історії України
Перші братства виникли у Львові, при львівських церквах у 30-40 pp. XV ст., а найстаршим з них було братство при Успенській (т.зв. волоській) церкві, що ймовірно було основане в 1439 p., але його статут не зберігся. Щойно з 1542 р. маємо „устав”, тобто статут братства Благовіщенської церкви у Львові, а з 1544 р. — церкви св. Миколая.
Помітна подібність обох статутів свідчить, що вони списані з якогось більше раннього статуту напів-церковної і напів-світської організації. Статут братства при Успенській церкві був лише удосконалений, пристосований до нових умовин життя і діяльності членів-братчиків, яких діяльність поширилась на інші ділянки, як напр. суспільні та освітні.
Вслід за Львівським, почали засновуватись братства в інших містах України, як от Чеснохресне в Луцьку, Богоявленське в Києві і т.д. На Литві у 1570 р. Святодухівське братство у Вильні стало зразком для інших організованих на Білорусі.
За статутом Львівського братства членом міг бути кожен православний, що вписався до нього, без уваги на місце свого проживання й соціальне походження. Не мало теж значення, чи це був міщанин, чи шляхтич. Серед братчиків зустрічаємо ремісників різного фаху, а провідну ролю в них грали міщани. В Луцькому більшість була шляхтичами, в Київському — духовенство. До цього останнього, Київського, в 1616 р. вписався з усім військом запорозьким гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний.
Яка ж була роль братств в обороні Церкви?
Передусім братства виступали рішуче проти патронату, проти польської католицької пропаганди, проти національного й релігійного обмежування українців, проти неморального життя духовенства, а при тому старалися впливати на висвяту гідних пошани людей.
Згодом братства діставали ще куди більш важні привілеї. І так напр. Львівське братство при Успенській церкві дістало від антіохійського і грецького патріархів спеціальні права й доручення: йому надано право контролювати моральність членів і право відлучати їх від Церкви. Воно мало навіть право слідкувати за духовенством, щоб жило воно чесно і служило Церкві згідно з апостольськими правилами. Ці виняткові права, дані Львівському братству, були т.зв. правом ставропігії, а це означало вилучення цього братства з-під влади єпископа і підпорядкованість його безпосередньо царгородському патріархові. Очевидно, такі привілеї не завжди були до смаку духовенству чи єпископам, але вони мали і свої позитивні наслідки, бо втримувало між духовенством дисципліну і високу християнську мораль.
Братства в Україні (За книгою «Семчишин М. Тисяча років української культури. К., 1993»)