Брацлавський полк

Брацлавський полк — адміністративно-територіальна одиниця та військовий підрозділ у складі Гетьманської України. Був створений влітку 1648 під час Визвольної війни під проводом Б. Хмельницького з центром у м. Брацлаві. Сотенними містами його були Тульчин, Браїлів, Красне, Ямпіль, Шаргород, Райгород, Чечельник, Комаргород та інші. Всього за «гетьманським реєстром» 1649 в полковому підпорядкуванні перебувало 22 сотні, в яких налічувалося 2655 реєстрових козаків. Козаки, а також населення полку брали активну участь у Визвольній війні 1648-54. В 1667 Брацлавський полк було об’єднано з Вінницьким. У відповідності з умовами Андрусівського договору, Московія передала територію Брацлавського полку Польщі, одначе українське козацтво з цим не змирилося. Полк був одним з центрів міжусобної боротьби за гетьманську булаву та центром повстань під час Великої Руїни в Україні, що призвело до занепаду Брацлава та кількох його провідних сотенних містечок. В 1685, після відновлення козацтва на Правобережній Україні, полковник А. Абазин відродив Брацлавський полк й очолив його. Відтак козаки полку під командуванням А. Абазина, С. Палія та С. Самуся брали участь у боротьбі проти поляків, за відродження на Правобережній Україні українського гетьманського устрою. По тому як в 1702 полковник А. Абазин потрапив у полон, полк очолив Ф. Шпак. За домовленістю між Польщею та Московією, в 1712 Брацлавський полк, територія якого перебувала в той час під юрисдикцією Польщі, було розформовано. Після здобуття в 1991 Україною незалежності, на території Брацлавського району було створено підрозділ громадської організації «Українське козацтво».