Варвара була великомученицею за християнську віру, і в народі існувало безліч легенд про її життя і муки, яких вона зазнала. За легендою, Варвара була такою вдатною до вишивання, що оздобила ризи навіть Ісусові Христові. Тому в цей день жінки й дівчата займалися лише рукоділлям, заборонялося прати білизну, місити глину, білити в хаті. А беручись до вишивання, хрестилися й казали: «Свята Варвара золотими нитками Ісусові ризи шила і нас навчила». Оскільки для українського жіноцтва вишивання було національною особливістю, вони вважали великомученицю Варвару своєю покровителькою і святкували переважно жіночими чи дівоцькими гуртами. Говорили: «Варвара мила нас шити навчила». Дівчата готували вареники з маком і запрошували хлопців на вечерю. Сівши за стіл, парубки не поспішали їсти обрядову страву. Річ у тім, що за традицією дівчата готували так звані «ліві» вареники, начиняючи їх клоччям або вовною, або ж просто борошном (вареники-«пирхуни»). І споживання страви перетворювалося у веселе дозвілля.
Колись на Варвари, Сави та Миколи варили кутю та узвар, «щоб хліб родив і садовина рясніла». Цей атрибут уже нагадує різдвяні свята. І це не випадково, оскільки від Варвари день уже повертає на весну: «Варвари ночі урвали і дня доточили на макове зерно». Може, від цієї приказки й пішло те, що дівчата варили вареники саме з маком?
Примічали і казали:
Якщо Варвара морозна — ховай сани, бери воза.
Як на Варвару болото — зима буде, як золото.
Якщо Варвара засніжить, то Микола (19 грудня) морозом затріщить.
Варвара — зла свекруха: бережи ніс і вуха.
Варвара снігом стелеться, Сава (18 грудня) метелиться, а Микола (19 грудня) морозом телиться.