Василь Андрійович Тропінін — яскравий представник золотого століття у світовій культурі, він став його невід’ємною частиною ще за життя, отримавши звання найкращого портретиста Москви.
Життєвий шлях цього видатного художника є прикладом того, як бідна, але талановита людина завдяки власній цілеспрямованості та прагненню до здійснення мрії попри все, зуміла досягти надзвичайних висот, отримати свободу та залишити для багатьох наступних поколінь прекрасні зразки своєї творчості, шедеври світового масштабу — невмирущі картини.
Коли ЗО березня 1780 р. у селі Карпівка Новгородської губернії у кріпацькій родині Тропініних народився хлопчик Василь, ніхто навіть уявити не міг, що він стане видатним російським портретистом. Батько майбутнього художника був управляючим у панському маєтку графа А. Мініха, який за довгу та вірну службу подарував йому волю, залишивши, однак, родину управляючого у своїй власності. Завдяки батькові Василя відправили на навчання до школи, яка знаходилася в Новгороді, де хлопець провчився чотири роки. Саме у школі Василько зацікавився малюванням, особливо любив копіювати з яскравих дешевих картинок, які купували на базарі його однокласники. Після навчання В. Тропінін повернувся до маєтку працювати слугою в панському будинку. Дім вразив хлопчика пишним оздобленням, Василь безперервно малював усе, що бачив, особливо предмети розкошів, які, на його думку, були витворами мистецтва. Інші кріпаки тільки насміхалися з нього, вважаючи таку пристрасть дивацтвом.
Коли Василькові йшов десятий рік, донька графа вийшла заміж і хлопець разом з іншими кріпаками став частиною її посагу. Переїхавши до Петербургу, нові хазяї, попри очевидні художні здібності свого кріпака, віддали його в навчання до кондитерської майстерні. Незважаючи на це, весь вільний час хлопчик присвячував малюванню. У Петербурзі Василь випадково познайомився з художником, майстерня якого знаходилася поряд із житлом кондитера, та часто проводив там багато часу, а також іноді
За іншими даними — народився в 1776 р. 80
потайки відвідував лекції в Академії мистецтв. Одного разу брат хазяїна побачив малюнки В. Тропініна і був настільки вражений, що домігся, аби граф відправив свого кріпака на навчання до Академії. У ті часи навчатися за державний кошт у цьому закладі могли тільки особи чоловічої статі, які мали офіційну свободу, а кріпакам керівництво установи могло запропонувати тільки місце вільного слухача, до того ж, такі учні мали оплачувати заняття.
За шість років, що їх юнак провів у Академії мистецтв, він не тільки надзвичайно розвинув свій талант, а й устиг позайматися в гіпсовому, натурному, живописному та оригінальному класах. Основи професії він опановував під керівництвом славетного живописця С. Щукіна. Під час навчання В. Тропінін вивчив роботи видатних європейських майстрів, адже в академії була багата колекція кніх картин, також учні відвідували Ермітаж і працювали там над копіюванням полотен. У навчальному закладі В. Тропінін познайомився та спілкувався з багатьма прогресивними й талановитими людьми — О. Кіпренським, Є. Скотніковим та багатьма іншими.
У 1804 р. на академічній виставці молодий художник уперше наважився представити на суд громадськості картину — «Мальчик, тоскующий об умершей птичке», яку високо оцінили присутні митці та навіть відзначила увагою сама імператриця. За час навчання в академії В. Тропінін отримав срібну та кілька золотих медалей.
Та несподівано навчання юнака було перервано. Граф Морков, дізнавшись про успіхи свого кріпака, терміново звелів Тропініну повертатися додому, адже не був зацікавлений у розвиткові молодого таланту, а просто хотів мати домашнього художника, щоб розписувати будівлі та карети. Родина графа на той час проживала в Україні, тому, опинившись серед яскравої та мальовничої української природи, Василь майже не жалкував за перерваним навчанням та сірим Петербургом. Тут він постійно знаходив час для творчості, багато писав з натури, а пізніше вважав роботи, створені у той період життя, найкращими та найщирішими. Окрім основної роботи кондитера, він був зобов’язаний писати портрети родини Моркових та копіювати картини європейських митців. У 1807 р., за безпосередньої участі В. Тропініна, у садибі графа було збудовано церкву, у якій художник виконав розпис стін та написав усі ікони. У тому ж році Василь Андрійович одружився з А. Катіною, яка була вільною, але не побоялася вийти заміж за кріпака, через рік у подружжя народився син Арсеній. Про талановитого художника знали вже тоді далеко за межами українського села Кукавка.
Події Вітчизняної війни 1812 р. змусили графа Моркова переїхати до Москви, де він став головою Московського ополчення, художник-кріпак мав супроводжувати його та довго подорожував Росією, охопленою вій-ною. Під час цих подорожей він без упину малював усе, що зустрічалося на його шляху. Після закінчення війни родина графа однією з перших повернулася до Москви, де виявилося, що їхній будинок зруйнований пожежею. На жаль, разом із будинком згоріли всі картини митця за період з 1800 по 1812 рр. В. Тропінін кілька років керував роботами з відбудови маєтку та займався його розписом. Післявоєнний період був найпліднішим для художника, він написав багато чудових картин, найвідоміші — «Семейный портрет графов Морковых» (1813) та «Портрет А. В. Тропинина» (бл. 1818), який пізніше був визнаний найкращим дитячим портретом у російському мистецтві. Син В. Тропініна в дитинстві переніс тяжку хворобу, що позначилася на його фізичних та розумових здібностях, але, незважаючи на це, теж став художником, закінчивши Московське училище живопису.
У цей час В. Тропінін був відомим усій Москві, багато знатних осіб замовляли в нього портрети, а прогресивна частина інтелігенції обурювалася тим, що майстер залишався кріпаком, і намагалася вплинути на власника В. Тропініна за допомогою громадської думки. Графові навіть пропонували викупити художника, але Морков залишався невблаганним: дуже вигідно мати домашнього художника, який виконуватиме всі його забаганки.
У 1818 р. митець знову ненадовго опинився в Україні, де зацікавився зображенням природи та селян. Найвідоміші роботи того часу — «Пряха», «Мальчик с жалейкой», «Девушка-украинка в пейзаже». У мальовничих краєвидах В. Тропінін черпав натхнення, вважав українську природу кращим учителем, а місцеві жителі здавалися йому найколоритнішими та найдостойнішими персонажами для зображення.
У 1821 р. В. Тропінін назавжди переїхав до Москви, багато працював, усе ще лишаючись кріпаком. Граф Морков навіть пишався, що «володіє» таким талантом, та постійно хизувався роботами Василя Андрійовича, демонструючи їх численним гостям. Одного разу, приймаючи в себе іноземців, граф похвалився, що картини, якими прикрашений дім, написав слуга, що працює на кухні та подає до столу страви. Коли ж В. Тропінін вкотре зайшов до кімнати з тацею, француз, один із гостей графа, підхопився зі свого місця, сказав, що вражений талантом живописця і матиме за честь обідати разом із таким майстром. 1. Морков був ошелешений поведінкою гостя, тому вирішив усе ж поступитися невпинним намаганням відомих людей та відпустити художника. Сталося це на Великдень у 1823 р. Граф зробив кріпакові подарунок на свято, вручивши В. Тропініну вільну грамоту. Але, не бажаючи остаточно розлучатися з митцем, залишив родину Василя Андрійовича кріпаками, запропонувавши художникові залишатися в його домі вільним робітником. Однак В. Тропінін, нарешті отримавши омріяну свободу, не погодився. Художникові було тоді вже 47 років. Дружина та син митця стали вільними тільки через п’ять років.
Через деякий час В. Тропінін, який підтримував зв’язки з усією культурною та інтелектуальною елітою міста, звернувся до своїх вчителів та знайомих з Академії мистецтв з проханням посприяти в отриманні звання академіка живопису. За допомогою С. Щукіна та видавця П. Тугого-Свінь’їна митець представив кращі роботи на розгляд Ради Петербурзької академії мистецтв. У вересні 1823 р. за картини «Кружевница», «Нищий старик» та «Портрет гравера Е. О. Скотникова» Рада присудила В. Тропіні-ну звання «назначенного в академики» та запропонувала написати будь-який портрет, що було потрібно для вирішення суперечки між суддями, думки яких щодо таланту В. Тропініна розділилися. Митець написав «Портрет медальєра К. А. Лебрехта», за що отримав звання академіка портретного живопису. Після цієї значної події Василь Андрійович взяв участь в одній з академічних виставок, яка пройшла настільки успішно, що керівництво Академії запропонувало йому посаду викладача та звання професора. Однак В. Тропінін, незважаючи на переваги академічного життя, усе ж відмовився, бажаючи бути вільним майстром. І не помилився, зробивши такий вибір, адже відтоді, не беручи участі у виставках, організованих Академією, ведучи вільний та непублічний спосіб життя, зумів стати найвідомі-шим портретистом Москви.
Ставши академіком, В. Тропінін забрав родину, оселився в маленькій московській квартирі та розпочав життя незалежного професійного художника, займаючись написанням портретів, першим з яких стала відома «Золотошвейка». Значну частину замовників митця становили багаті московські купці, знать та перші особи міста. Тропінін написав портрети членів купецьких династій Кисельових, Карзинкіних, Мазуриних — «Портрет Е. И. Карзинкиной», «Портрет С. С. Кушникова», «Портрет Е. В. Мазуриной», «Портрет А. И. Барышникова» та багатьох інших. Серед нових замовників майстра почали з’являтися не тільки московські купці та аристократи, а й відомі діячі мистецтв. У 1827 р. В. Тропінін написав «Портрет С. Пушкина», який поет хотів подарувати своєму другові С. Соболевському, а в 1833 — «Портрет скульптора И. П. Витали».
В. Тропінін працював не тільки для приватних осіб, а брав і колективні замовлення, які були тоді дуже популярними — групові портрети Товариства любителів сільського господарства та Скакового товариства, декілька купецьких гільдій і театральних колективів.
У 1835 р. відбулася зустріч двох видатних російських портретистів того часу — В. Тропініна та К. Брюллова, який, повертаючись з Європи, уперше приїхав у Москву, де мріяв познайомитися зі славетним художником. К. Брюллов був настільки вражений талантом, простотою та щирістю Тропініна, що проводив у майстерні Василя Андрійовича безліч часу, постійно нехтуючи запрошеннями знатних осіб на обіди та вечірки. Результатом тісного спілкування митців стало запозичення ними один від одного певних методів та прийомів роботи. Зокрема, у В. Тропініна з’явилися картини великих розмірів з усіма ознаками парадного портрету, чого раніше не було в його творчості, також полотна митця стали відтоді яскравішими. У 1836 р. В. Тропінін написав відомий «Портрет К. П. Брюллова», у якому можна побачити вищезгадані зміни в роботі майстра.
У сорокові роки XIX ст. В. Тропінін активно брав участь у громадському житті міста. У 1843 р. він став почесним членом Московського художнього товариства, за сприяння якого в місті було створено Рисувальний клас. У цій новій художній школі могли навчатися за державний кошт здібні хлопчики з будь-яких верств суспільства. Пізніше завдяки цьому закладу світ отримав ще одного вихідця з бідної родини, у майбутньому відомого художника, В. Перова. На ці ж роки припав пік популярності та водночас надзвичайної наполегливої праці митця. Він написав величезну кількість портретів, серед яких: «Портрет Ю. Ф. Самарина», «Разбойник», «Портрет Е. А. Сисалиной» та багато інших. Декілька разів В. Тропінін виконував і автопортрети, найпомітніший з яких створив на піку популярності наприкінці 1840-х рр. — «Автопортрет на фоне окна с видом на Кремль».
На початку 1850-х рр. надзвичайна популярність художника поступово зменшилася через велику конкуренцію, адже до багатої Москви почали приїжджати столичні та зарубіжні портретисти, які працювали швидше, а послуги свої оцінювали дешевше. Але художник все одно щодня брав до рук пензель, створивши у ці роки «Портрет Н. И. и Н. М. Бер» та «Девушку с горшком роз». Окрім молодого та квітучого життя, митець усе частіше почав зображувати на полотнах літніх жінок, моделлю для багатьох з них була його дружина, це: «Старуха с курицей» (1856), «Старуха, стригущая ногти» (1850), «За починкой белья» (1852). Родина художника більше тридцяти років прожила в одній і тій самій квартирі, коли ж Анна Іванівна занедужала, а поряд оселився майстер із виготовлення трун, Тропініни вирішили переїхати. Але до нового помешкання художник перебрався вже тільки з сином, оскільки в 1855 р. дружина померла, що стало для В. Тропініна справжнім ударом; портрети вірної супутниці життя майстер завершував уже по пам’яті. У власному помешканні син Василя Андрійовича намагався створити затишок та комфорт, усі гості родини хвалили дім, але митець так його і не полюбив, постійно згадуючи старе житло, де він був щасливий, знаменитий, де його відвідували видатні художники та діячі мистецтв. Постійно згадував він і двері старої квартири, що були своєрідним літописом життя В. Тропініна — на них залишали написи всі, хто приходив, але за якихось причин не заставав хазяїв удома: «Був Віталі», «Був Аляб’єв», «Був Брюллов», «Знову був Брюллов, нікого не застав» та багато інших.
Василь Андрійович ненадовго пережив дружину. Талановитий художник помер 15 травня 1857 р. Поховали митця на Ваганьківському кладовищі, в останню путь його проводжали друзі, учні та неймовірна кількість прихильників таланту.
За життя В. Тропінін створив більше семисот робіт, основну частину з яких становили портрети його сучасників. Наприкінці життя в його творах з’явився певний аналітичний погляд на навколишній світ, внаслідок чого художник став одним із засновників самостійного напряму в мистецтві, який згодом отримав назву «критичний реалізм». Багато зробили для розвитку напряму й випускники Московського училища живопису В. Перов та М. Нєврев. Отже В. Тропінін, який долучився до створення навчіїльного закладу, зробив величезний вплив на творчість усіх наступних поколінь видатних російських живописців.