Навряд чи можна знайти в історії України кінця XVIII — початку XIX ст. більш обдаровану і суперечливу особистість, ніж Василь Назарович Каразін. Він був відомим громадським діячем, реформатором, просвітителем, видатним винахідником, публіцистом, ініціативною й енергійною людиною.
Батько В. Каразіна. Назар Олександрович, походив зі стародавнього дворянського роду Караджі, мати — Варвара Яківна — з козацької родини В. Ковалевських. Назар Олександрович зробив блискучу кар’єру військового, пройшовши бойовий шлях під час Російськогтурецької війни 1768-1774 рр. За вірну службу імператриця Катерина II надала йому в довічне володіння маєтки в Охтирській провінції Слобідсько-Української губернії. Тут, у с. Кручик (нині — Богодухівський район Харківської обл.), і народився Василь.
Початкову освіту Василь Каразін здобув удома і в приватних пансіонах X. Філдинга у Кременчуці й І. Шульца у Харкові. Батько і вчителі прищепили йому почуття любові до рідної землі, яке все життя спонукало Василя Назаровича, нехтуючи небезпекою для себе і своєї родини, діяти на користь вітчизни. Ще хлопчиком Каразін подав малоросійському генерал-губернаторові, графу П. Рум’янцеву-Задунайському власноруч написане прохання зарахувати його на військову службу. Граф, який був близько знайомий з його батьком, у 1783 р. зарахував хлопчика до кірасирського орденського полку. Пізніше, у січні 1791 р.. юнак виїхав до Петербурга і вступив на військову службу в лейб-гвардії Семенівський полк.
Служба тодішніх гвардійців залишала багато вільного часу, і Василь скористався цим. щоб одержати вищу освіту. Він постійно відвідував лекції у столичному Гірничому Корпусі — одному з найкращих на той час навчальних закладів імперії, що сприяло здобуттю глибоких знань з різних галузей природознавства, з мёдицини та математики. В. Каразін володів кількома європейськими мовами і мав змогу читати в оригіналі твори французьких просвітителів. їх ідеї, дух демократичної врльності стали близькі йому.
У 1795 р. Василь Назарович залишив військову службу. Свої знання він хотів застосовувати на ниві суспільного служіння батьківщині. Тому вирушив у подорож Росією для вивчення життя і потреб народу. Повернувшись із подорожі до Петербурга. вирішив оселитись у своєму маєтку і зайнятись господарством.
Це були сумні роки царювання імператора Павла І. і на молодого Каразіна — ідеаліста, палкого ентузіаста, дуже вплинули порядки, що панували тоді в Росії. Він вирішив податися за кордон. Однак прохання про надання закордонного паспорта було відхилено. Павло І намагався «відгородитися муром» від охопленої революційним полум’ям тодішньої Європи. І Василь Назарович зважився на справжню авантюру — нелегально перетнути російський кордон. Проте його затримали та кинули до в’язниці. У відчаї він звернувся до імператора з листом, в якому пояснив свої прагнення; він дуже хоче служити, але не може цього робити на батьківщині. Імператор, якого Каразін звинуватив у жорстокості, несподівано виявив свою милість і повернув Василя Назаровича у столицю, запропонувавши обрати собі місце служби. Так Василь Каразін отримав посаду колезького перекладача. Він працював в архівах — іноземних справ та розрядному в Петербурзі й Москві, збираючи матеріали з історії фінансів і медицини. Його праці привернули до себе увагу, і 22 січня 1801 р. автор уже отримав чин колезького асесора.
У 1801 р. на російський престол зійшов імператор Олександр І. З перших днів свого правління він зібрав довкола себе молодих, енергійних дворян, таких як П. Строганов. А. Чарторийський, Ф. Лагарп, М. Сперанський та ін,, за допомогою яких хотів реформувати політичну, суспільну, фінансову та освітню сфери діяльності держави. До кола довірених осіб государя потрапив і Василь Каразін. Він анонімно звернувся до Олександра 1 з листом, в якому виклав свої пропозиції щодо проведення у країні реформ. Лист справив на імператора величезне враження, і коли з’ясувалося, що автором листа є В. Каразін. Олександр 1 запросив його до себе. Після бесіди імператор призначив Василя Назаровича колезьким радником і вручив коштовний перстень. В. Каразін висловив бажання служити на ниві освіти, тож був призначений секретарем комітету, створеного для розроблення нового статуту вищих навчальних закладів та Академії наук, Із часом Василь Назарович уже мав таку довіру государя, що двері кабінету імператора були для нього відкриті завжди. За дорученням імператора він виявляв випадки здирництва та зловживання владою. Зрозуміло, шо від того прихильників у нього не додавалося.
Підчас першої бесіди з Олександром І Каразін висловив думку щодо необхідності створення в Росії міністерства народної просвіти. На той час це була досить несподівана і оригінальна ідея, імператор доручив Василю Назаровичу викласти свої міркування, і той навіть склав первісний проект, який пізніше було використано у переробленому вигляді. З цього часу розпочалася його активна діяльність на 0лаго народної просвіти.
8 вересня 1802 р. Міністерство народної просвіти було створено. Його керівним органом стала Комісія училищ, яку на початку 1803 р. перейменували в Головне правління училищ. Очільником був призначений Василь Назарович. Результатом роботи Комісії стали Правила для народної просвіти, які було затверджено на початку 1803 р. Також Каразін у складі правління працював над проектом статуту для університетів.
Головне правління училищ мало скласти список міст, у яких повинні були відкритися університети. На той час Харків поступався ряду міст за кількістю населення, за своїм торговельно-промисловим значенням, тож шансів потрапити до списку в нього було мало. В. Каразін, як депутат від Слобідсько-Української губернії, доклав чимало зусиль, щоб університет у місті таки відкрили.
Щоб заручитися підтримкою всього дворянства губернії, В. Каразін вирушив до Харкова.
Він розраховував насамперед на таких провідних харків’ян, як Григорій і Дмитро Квітки. Петро та Іван Ковалевські, Є. Урюпін (міський голова). Р- Шидловський. В. Донець-Захаржевський. А ще — на «вихователя харківського товариства» Г. Сковороду.
На з’їзді 20 серпня 1802 р. учасники заслухали підготовлене Василем Назаровичем «Накреслення про Харківський університет». Призначення університету Каразін вбачав у підготовці юнацтва до громадських і державних посад. Тому цей навчальний заклад мав складатися з 9 відділень, які відкривалися б поступово, у міру зростання доходів університету. Відкриття перших двох відділень — загальних знань і приємних мистецтв — планувалося на І вересня 1803 р. Через З роки повинні були відкритися наступні 5 відділень; богословське, суспільних знань, військових знань, лікувальних наук і громадських мистецтв. Ще через З роки — відділення вищих наук, або вченості, та віддідення красних мистецтв. Також у проект було закладено створення при університеті училища сільського домоведення й школи ремесел і рукоділля.
«Накреслення…» В. Каразіна доволі добре сприйняли. і тоді ж відбулася підписка на 10 тис. крб. сріблом. Згодом десять іменитих губернських дворян узгодили протокол про пожертвування дія університету 1 млн крб. (насправді було пожертвувано тільки 400 тис. крб. сріблом). На загальному засіданні дворян 31 серпня палку промову В. Каразіна про необхідність відкриття університету в Харкові було підтримано. Дворянство видало Василю Назаровичу грамоту за підписами голови та депутатів від дворянства, в якій висловлювалися побажання мешканців краю відкрити університет у Харкові та йшлося про зобов’язання дворян внести пожертвування у розмірі 300 тис. крб. До пожертвувань на користь університету долучились і повітові міста губернії. Загалом зі Слобідської України надійшло пожертвувань на 618 тис. крб.
Губернатор Артаков чинив опір законному ходу справ, але надіслав імператору повідомлення про збирання коштів. У відповідь 30 вересня було отримано височайшу подяку з пропозицією нагородити благодійників. Василь Назарович відмовився від особистої нагороди. Він звернувся з клопотанням до государя про відзначення дворян, які брали активну участь у збиранні коштів, Є. Щербініна, О. Алфьорова, і цих людей було нагороджено.
Маючи формальні довіреності дворян Слобідсько-Української губернії і харківської громади, В. Каразін поїхав до Петербурга, щоб особисто доповісти Олександру І про стан справ. Та імператор відмовив йому В аудієнції. Василь Назарович був змушений передати папери про створення університету до Головного правління училищ.
Відтоді через бюрократичні перепони справа рухалася дуже повільно.
В останні місяці 1802-го і на початку 1803 р. В. Каразін намагався прискорити вирішення питань. оббиваючи пороги міністерств. І тільки після його особистого листа до міністра внутрішніх справ В. Кочубея, в якому йшлося про пожертвування 108 тис. крб. від новоросійського дворянства. справа потрапила до государя. Окрім бюрократичних перепон, затягування розгляду питань, виникла й проблема з коштами, які були в Петербурзі, але їх не надавали, про що Василь Назарович неодноразово писав імператору.
Каразін не залишав у спокої всіх, від кого залежало відкриття університету. Він вкладав власні кошти і не зважав на особисті образи від сановників. аби довести свою справу до кінця. Активно займався й організаційною роботою: клопотав про приміщення для навчального закладу, залучав найкращих професорів, переймався пошуком можливих студентів тощо. Так. для викладання у закладі було запрошено філолога і письменника І. Рижського, математика Т. Осиповського, ботаніка Ф Делавіня, правника і філолога І. Тимковського. Василь Назарович виписував для університету художників, робітників різних спеціальностей. Ці працівники потрібні були і для благоустрою м. Харкова.
Водночас В. Каразін продовжував виконувати обов’язки управителя Головного правління училищ, де залишився заради сприяння організації університету. Та ця справа вже йшла до кінця, тому через нестерпне становище на службі 11 серпня 1804 р. він подав прохання про звільнення з посади,-.
Урочисте: відкриття Харківського університету відбулося 17 січня 1805 р.. але Василю Назаровичу не довелося бути на цьому святі. Проте він ніколи не полишав без уваги свого улюбленого дітища — надсилав різні речі, які згодилися 6 у навчанні, наприклад, електричну машину, стародавній атлас Птолемея, різноманітні книги, дисертації. переклади книг тощо. 30 серпня 1811 р. рада університету, зі свого боку, визнаючи величезну роль В. Каразіна у створенні закладу, зарахувала його до почесних членів вишу.
Людина діяльна і небайдужа до всього, що відбувається, Василь Назарович у 1804 р. запропонував свою кандидатуру для участі у розв’язанні сербсько-турецького конфлікту і, в разі невдалої місії, брав на себе всю відповідальність. Але його ініціатива залишилася без відповіді.
Наприкінці 1804 р. В. Каразін оселився у своєму родовому селі. Він дивився на свій Кручик як на маленьку державу і з цієї точки зору визначав своє ставлення до селян, зокрема займався реформаторською діяльністю. Запровадив сільську думу, що вирішувала як адміністративні, так і судові справи, керуючись державними законами, побудував народну школу тощо. Та якщо на початку життя у Каразіна й були думки про звільнення селян (під впливом Французької революції), то згодом вони змінилися, у свідомому віці в. Каразін — переконаний противник скасування кріпосного права. Єдиним його злом він вважав зловживання поміщицькою владою, шо можливо було вирішити знищенням панщини, точним визначенням повинностей селян і даруванням їм права невід’ємного володіння землею за умови справного виконання певних повинностей.
Разом із турботою про покращення становища ввірених йому селян Василь Назарович багато уваги приділяв науковим дослідженням та господарським заняттям. Він передплачував безліч наукових журналів, купував нові наукові видання і таким чином, стежив за розвитком науки. Крім того, він сам працював у різних галузях природознавства. дбаючи насамперед про практичне застосування отриманих результатів. Інтереси Каразіна були дуже різнобічними. Його цікавила і тема використання електричної сили, взятої з природи, і метеорологія, адже він вважав, що передбачення атмосферних явищ сприятиме кращому веденню сільського господарства. Метеорологічні дослідження він здійснював протягом майже 40 років.
Василь Назарович невтомно працював для підняття господарства Південної Росії. Він культивував нові іноземні види зернових культур, пропагував розведення нового тоді сорту картоплі. використовував невідоме на той час на чорноземі добриво, вишукував засоби боротьби зі шкідливими комахами і т. ін. Займався паровим винокурінням, спроектував економний пристрій для виготовлення спирту, винайшов нові способи видобутку селітри та приготування масла з коноплі й горіхів, придумав, як скоротити у часі процес відбілюванням воску і сала для виготовлення якісних свічок та мила, розробив систему парового опалення для обігріву власного будинку.
Значних результатів Василь Каразін досяг, займаючись проблемами збереження продуктів, консервування. Він мріяв поставити на промисловий рівень виробництво концентратів, щоб можна було задовольнити потреби армії та морського флоту. Також залишив рецепти для виготовлення плодоягідних наливок і вишневого спирту. Та у багатьох своїх дослідженнях Василь Назарович значно випередив свій час.
В. Каразін приділяв увагу і веденню статистики. Відомою є його праця «Короткі відомості про Слобідсько-Українську губернію» за 1816 р.. в якій ідеться про державне господарство, про наділення землею казенних селян. їх переселення і т. п.
До кола інтересів Василя Назаровича входили історія та література. Він надрукував «Каталог славяно-российских рукописей проф. Баузе, погибших в 1812 г.» в «Чтениях Московского общества истории и древностей российских» (1862), протягом життя видавав чотири часописи: «Журнал для Императрицы Марии Федоровны» (1891). «Ежемесячные сочинения об успехах народного просвещения» (1803), «Акты Филотехнического общества» (1817-1829). «Гражданин верноподданный» (1834).
Усе свое життя В. Каразін цікавився питаннями громадського й державного життя. У травні 1801 р. він розробив проект реформи губернських і повітових установ, який був прийнятий на розгляд. До його порад прислухався відомий державний і громадський діяч М. Сперанський. коли готував матеріали і документи для звіту перед імператором, а також щодо реформування законодавчої бази, зокрема про стан селян. Василь Назарович листувався з такими видатними діячами свого часу, як Г. Державін. Д. Трощинський. С. Потоцький, М. Салтиков, М. Сперанський, В. Кочубей, архієпископ Курський і Бєлгородський Феоктист та ін.
Василь Назарович ініціював створення в Харкові (1811) філотехнічного товариства, метою якого було сприяння розвитку сільських господарств.
Засідання проводилися двічі на рік — під час проведення Хрещенського та Успенського ярмарків. Товариство проіснувало 10 років, до 1820 р.. коли В. Каразіну було заборонено залишати Кручик.
У 1820-1821 рр. за критику суспільного ладу Василь Назарович був ув’язнений у Шліссельбурзькій фортеці. Після звільнення він жив під наглядом поліції у своєму маєтку.
Про сім’ю В. Каразіна збереглося дуже мало відомостей. Перша дружина. Домна Іванівна, була вихованкою його матері. Друга — Олександра Василівна — народилася у Санкт-Петербурзі, була освіченою особою й займалася перекладами. Загалом у Василя Назаровича було сім дітей: шість синів — Василь, Георгій. Філадельф. Олександр, Микола. Валеріан, та дочка Пелагея. Усім їм він дав хорошу освіту.
Наприкінці 1842. р., подорожуючи Кримом, В. Каразін застудився. Уже тяжко хворим він приїхав до свого сина Філадельфа в Миколаїв, де 4 листопада 1842 р. помер від гарячки.
Після смерті В. Каразіна його біографом став Філадельф, який на початку 1870-х рр. надрукував в «Русской старине» дослідження «Василий Назарович Каразин, основатель Харьковского универ-кситета». Він зберіг листування батька, яке публікував у російських журналах, залишив багато цінних відомостей про його життя та діяльність.
Своє життя Василь Назарович характеризував так: «Я йду вперед с малыми надеждами, без всякой подпоры, подвигаюсь медленно no путям, наполненным стремнинами и терниями заросшим. Я льщусь принести некогда, может быть не прежде, какуже посмерти моей, пользу дражайшемумоему отечеству. И тогда уповаю быть оправданным…