Після мертвого періоду для українського друкованого слова (часи Олександра ІІІ-го), в східній Україні прийшло до послаблення цензурних утисків у 1900 pp.
Приходить тоді до появи белетристичних збірників, заснування перших, поважного культурного значення, видаництв (як от Б. Грінченка в Чернігові, О. Пчілки. М. Старицького), а вслід за цим, заходами таких діячів як Ол. Лотоцький і С. Єфремов, засновується в Києві у 1895 р. Т-во «Вік», яке за весь період, аж до революції, випустило в світ 140 назв різних видань в кількості 500,000 примірників (м.ін. багато класики в перекладах). Пожвавлюється видавнича діяльність у Харкові і Одесі, але головним видавничим центром залишився Київ.
Революція 1905 р. створила більші можливості для дальшого розвитку українських видавництв. У 1909 р. було їх вже 17, а в роках 1894-1914 — 34. Важніші з цих видавництв це «Час», «Ранок», «Криниця», «Український Учитель», «Дзвін», «Лан» та інші. Оживлену видавничу діяльність вела київська та катеринославська «Просвіта». Були теж видавництва в Полтаві, Кам’янці Под. і в Петербурзі.
Про те, яких репресійних заходів супроти української книжки вживав царський уряд і як видавничий рух залежав від внутрішньополітичних умовин, доказує ось яка статистика:
В роках 1847-57 виходило в Україні річно по 2-3-5 книжок українською мовою; дещо більше, бо по 12-24-33-47 книжок в роках 1860-65. У Валуївському році вийшло всього 15. У 1870-80 pp. знову від 2-5 книжок у рік, а у 1880 році ні одної книжки . . . Щойно в 1890-их роках ці числа збільшуються — 23 книжки у 1893 p., а вже перед Першою світовою війною — 264 книжки.
Видавничий рух у Галичині
Галичина, що не знала заборон українського друкованого слова, мала зовсім інші умовини у видавничій ділянці. Перші видавництва з’явилися ще у 1830-40-их роках, а в 60-их pp., зі заснуванням «Просвіти», видавничий рух кріпшає і, крім часописів, при яких у 1870-80-их pp. видаються книжки, видавничу працю починають вести різні товариства, а з них найбільше відоме Руське Педагогічне Т-во. Видавничою справою займалися теж економічно-господарські т-ва («Сільський Господар») “чи спортові («Сокіл») і релігійні (як от Чину св. Василія Великого). Тоді теж постають окремі видавництва, як напр. «Руська Бібліотека», «Дрібна Бібліотека», бібліотека «Діла», «Зорі», «Наукова Бібліотека», «Русько-українська Бібліотека». Це були видавництва при часописах або приватні.
На окрему увагу заслуговують такі поважні видавництва, як «Українська Видавнича Спілка», з 1898 р. ведена Грушевським, Франком та Гнатюком «Руська Історична Бібліотека». Підручники для народних і середніх шкіл друкувало «В-во книжок Шкільної Ради». Разом у роках 1860-1890 було в Галичині 11 українських видавництв, а від кінця 90-их років до Першої світової війни це число зросло втроє. Центром видавничого руху був Львів, а крім цього були різні видавництва в таких містах як Коломия, Перемишль, Станіславів, Бережани, Стрий.
На Буковині існували теж видавництва книжкові для селян, молоді, робітників і міщан («Ластівка», «Читальня»), Т-во «Руська Школа» видавало шкільні книжки, а крім них був цілий ряд т.зв. бібліотек («Бібліотека Молодої України», «Січ», «Світова Бібліотека», «Учительська» і інші). На Буковині друкувались в 90-их роках твори українських авторів зі східної України, видання РУП-у та ін.
На Закарпатті теж починає під кінець 90-их pp. пробиватися національна течія, тісно зв’язана з іменем просвітителя о. Августина Волошина, але видавничий рух перед Першою світовою війною був тут дуже кволий. У 1875 р. вийшло тут 4 книжки, у 1894 — 3, і щойно у 1913 р. — 22 книжки. Вийшли вони здебільша в Ужгороді.
Видавнича справа (За книгою «Семчишин М. Тисяча років української культури. К., 1993»)