Вишневецький Дмитро

Вишневецький Дмитро (1516-1563) — князь, один із засновників організованого козацького руху в Україні і Запорізької (Хортицької) Січі. Походив від турово-пінських Рюриковичів, був нащадком Великого князя Литовського Гедиміна. Вперше його ім’я згадується в документі 1545. Припускають, що в складі польського війська в 30-40-х рр. XVI ст. Вишневецький брав участь у війні з турками. 1550 польський король Сигізмунд II Август наділив його Канівським і Черкаським старо-ствами, завдяки чому Д. Вишневецький виявився оборонцем значної частини південних кордонів Польського королівства, а отже, й України. В 1553 посварився з королем і подався до Туреччини (за однією з версій — до Стамбула), де, як припускають, перебував на правах гостя султана і знайомився з організацією турецької армії. На початку 1554 повернувся в Україну і знову дістав під свою владу Канівське і Черкаське староства. Крім того, король Сигізмунд II Август призначив його начальником прикордонної застави (королівським стражником) на Хортиці (1554). В 1556, спільно з загоном російських військ, здійснив похід проти татар і захопив Іслам-Кермень. Здійснив також спробу захопити фортецю Озю (Очаків). Того ж року (за іншими даними — 1555) висадився на дніпровський острів Мала Хортиця і спорудив там польову фортецю «Хортицький замок», який став прообразом Січі. У травні 1557 татари на чолі з ханом Девлет-Гіреєм взяли фортецю в облогу, але здобути її не змогли. Після цього Д. Вишневецький відбув до Москви і перейшов на службу до царя Івана Грозного. В 1559 очолив загін українсько-російських військ, що здійснив напад на Крим, а в липні цього року — на Азов. В 1560 здійснив другий похід на Азов. Наступного року перейшов на службу до польського короля. Йому було повернуто всі звання і маєтки.
Прагнучи втрутитися в молдавські справи, він 1563 з загоном козаків і польської шляхти переходить молдавський кордон. Тут Д. Вишневецький потрапив у полон і був переправлений до Стамбула. За «Хронікою Мартина Бєльського», його скинули з фортечного муру на гак, зачепившись за який ребром, він висів З дні, аж поки не був убитий пострілом з лука. Побутує думка, що саме про його загибель ідеться в думі «Про Байду-козака».