До свят, які не тримаються числа, а тримаються дня, належить і Вознесіння господнє (Знесіння, Вшестя, Шестя). Сорокового дня по Великодню відзначається свято, що знаменує вознесіння Ісуса Христа на небо.
У давньому світогляді числу сорок надавалося особливого значення. На ньому ґрунтується чимало обрядових дій. Зокрема, поминки, похрестини. Числом сорок окреслюється також Пилипів піст — один із основних у церковному календарі.
Ісус Христос, як істинний Бог, по смерті тричі з’являється перед учнями. Перший раз — у день воскресіння, тобто на третій день після смерті. Удруге — на дев’ятий, утретє — на сороковий день. Оскільки це припало на четвер, то в народі залишилася приказка: «Не приходиться вшестя в середу, а все у четвер».
До цього дня випікають калачі на зразок великодніх, печиво у вигляді драбинок (щоб Ісусові легше було на небо збиратися) і варять крашанки. Але фарбують здебільшого в жовтий колір (найкраще це робити у відварі з молодих яблуневих гілок), на відміну від великоднього червоного. Обрядове печиво відносили на могилки предків, поминали їх. Окрім «драбинок» у деяких регіонах випікали тоненькі пшоняні млинці, які називали «божими онучами», або ж просто — звичайні коржики, які популярні в даній місцевості.
Вознесіння кладе край сівбі і садінню. За народними віруваннями, на Вшестя найактивніше проростає зело, все рослинне пнеться вгору. Щоб не заважати його буйному росту, селяни в цей день не працювали, «не заважали зелу рости», а тільки молилися, звертаючись до Господа. А в церквах у переддень Вознесіння ховають плащаницю, і з цього дня вже не віталися «Христос воскрес», як це робили впродовж 40 днів. На цей день по селах знімали великодню гойдалку.