В історії світової ботанічної науки Володимир Іполитович Липський посідає визначальне місце як видатний систематик рослин, флорист і географ, неперевершений знавець гербарної справи, талановитий організатор роботи ботанічних садів.
Він був одним із перших природодослідників. які стояли у витоків вивчення флори Бессарабії, Криму, Кавказу та Середньої Азії. Праці, надруковані за результатами його досліджень, стали основоположними для подальшого вивчення флори згаданих регіонів. Усі вони ввійшли до світової скарбниці флористики.
Народився В. Липський у с. Самостріли на Волині (нині — Корецьких район Рівненської обл.) в сім’ї священика Іполита Федоровича та його дружини Ганни. І дід, і прадід Володимира також були священно-служителями. Тому вибір юнака, який наважився порушити сімейну традицію і присвятити себе іншій галузі знань — природничій, став для рідних не одразу прийнятним. З дитячих років хлопчик намагався бути незалежним у вчинках, незалежним від обставин. Це стало згодом рисою характеру майбутнього вченого, яка не дозволяла йому протягом усього життя йти на найменші компроміси із совістю.
у 1873 р. родина переїхала до Житомира. Впродовж чотирьох років Володимир навчався у Першій чоловічій гімназії, яка славилася найкращими викладачами у місті. Вчився настільки старанно й успішно, що був звільнений від плати за навчання. Батько, зрозумівши, що син має неабиякі здібності, віддав його в один з найпрестижніших тогочасних навчальних закладів — київську Колегію Павла Ґалаґана (1877). Володимир був одним із найкращих учнів і закінчив колегію із золотою медаллю. Згодом В. Липський. з вдячністю згадуючи роки навчання, назвав один із льодовиків Середньої Азії в Каратегині іменем Галагана, а один з описаних ним нових родів середньоазіатської флори — Gaiagania.
У 1881 р. юнак вступив на природниче відділення фізико-математичного факультету Київського університету св. Володимира. Після закінчення навчання (1886) В. Липський був призначений асистентом на кафедру ботаніки, а також обійняв посаду помічника консерватора (хранителя гербарію) ботанічного кабінету та університетського Ботанічного саду. Також йому було доручено керувати практичними заняттями студентів із систематики рослин. Під впливом свого вчителя, всесвітньо відомого професора ботаніки 1. Шмальгаузена, Володимир захопився вивченням флори України. Здійснив ряд подорожей по Київщині, Поділлю. Житомирщині. Результатом цих поїздок стали цінні гербарні колекції.
Три роки копіткої праці (1886-1888) В. Липський присвятив дослідженню флори Бессарабії (побував у 69 пунктах регіону, 42 з яких розміщуються на території сучасної України). Він дослідив видовий склад флори Бессарабії та зібрав велику кількість гербарного матеріалу, застосувавши нові методи спостереження та вивчення флори, зокрема геоботанічний. Результатом цієї роботи стала грунтовна праця «Исследования о флоре Бессарабии» (1889), в якій молодий учений дав географічну і топографічну характеристику регіону; його ґрунтів, клімату, рослинного покриву; склав конспект флори, виявив 1200 видів рослин, шо входять до складу 850 родин; зазначив природні кордони території. її площу.
у своїй праці «Новые данные о флоре Бессарабии» (1894) В. Липський дав уточнення попередніх відомостей про видовий склад флори цього регіону. Він підкреслював, що людина порушує природну рівновагу рослинних форм, які становлять флору досліджуваної місцевості. Особливо це стосувалося цілинних степів, які потерпали вія розорювання. В. Липський одним із перших зазначив, що вивчення такого цікавого явища, як південноукраїнські степи, та відновлення картини первинної степової рослинності є просто нагальною справою, оскільки цим степам загрожує винищення. Отже, ще в XIX ст. учений звернув увагу на проблему змінення рослинного покриву південних цілинних степів, яка в наш час уже стала глобальною.
У 1890 р. В. Липського обрали членом Російського географічного товариства. Того ж року він здійснив свою першу зарубіжну поїздку до країн Південної Європи, де ознайомився з досвідом роботи ботанічних садів та природничих музеїв Туреччини. Греції. Італії. Відтоді в нього з’явився науковий інтерес до будівництва ботанічних садів та організації гербарної справи. Наступного року В. Липський знову відвідав Грецію, Італію. Австрію. а в 1893-му провів флористичні дослідження в Персії та на Кавказі.
Володимира Іполитовича сучасники називали видатним мандрівником. Він побував на всіх континентах земної кулі, крім Австралії та Антарктиди. Одним із перших описав флору Індонезії. Тунісу. Алжиру, Північного Ірану. Нерідко був першим європейцем, який зустрічався з місцевими жителями, і далеко не всі з них мали добрі наміри. Але володіння майже всіма європейськими та багатьма східними мовами дуже допомогло вченому у спілкуванні з аборигенами.
Наслідком флористичних досліджень Криму стала монографія «Заметка о флоре Крыма» (1894). У ній учений зазначав (на відміну думки, що побутувала в той час), що Кримський півострів не варто вважати відмежованою ботанічною територією, в якій є дуже багато ендемічних (властивих даній місцевості) видів. До такого висновку він дійшов після того, як дослідив прилеглу до Криму територію Кавказу та віднайшов там велику кількість т. зв. кримських видів. Заслугою В. Липського було те, що він уперше довів аналогічність флори Криму та міста Новоросійська в їх видовому складі та географічному розподілі. Учений вважав, що Таманський півострів є тим мостом, яким «переходила і переходить» кримська флора на Кавказ або навпаки.
Значну роботу проведено В. Липським щодо вивчення флори Кавказу. Він виїздив туди в 1889, 1890. 1891, 1892. 1893, 1895 рр. (здебільшого ці наукові відрядження було здійснено на кошти Київського товариства дослідників природи та Університету св. Володимира). Вчений вважав, що в цьому регіоні є безліч видів судинних (вищих) рослин, котрі зустрічаються тільки на даній території. Він визначив близько 650 видів ендемів кавказької флори. Дані своїх досліджень виклав у великій монографії «Флора Кавказа: свод сведений о флоре Кавказа за двухсотлетний период ее исследования, начиная отТурнефора и кончая XIX веком» (1899) і доповненні до неї, яке вийшло в 1902 р. У цій праці, крім вичерпної анотованої бібліографії кавказької флори та біографічних даних про її найголовніших дослідників, автор дав повний перелік видів (рослин) зі стислими відомостями про їх географічне поширення. Під час дослідження вчений зібрав 2 СЮО видів рослин, а загалом,складений ним конспект налічував 4 430 видів. Саме на Кавказі В. Липський описав три нові роди квіткових рослин; Beketowia. Orthorhiza та Schumannia.
Зазначена монографія на той час стала єдиною завершеною зведеною флористичною роботою. її цитували й досі цитують в усіх без винятку працях, що стосуються флори Кавказу. Пізніше вона послужила основою при створенні капітальної праці «Флора СССР».
На початку 1890-х молодий талановитий учений стає добре відомим у російських ботанічних колах. На IX з’їзді природодослідників у Москві (1893) він отримав пропозицію від директора Санкт-Петербурзького ботанічного саду О. Баталіна обійняти посаду хранителя гербарію цієї всесвітньо відомої наукової установи.
Петербурзький період (1894-1917) наукової діяльності в. Липського виявився найпродуктивнішим у його житті — учений написав та опублікував понад 70 наукових праць, більшість з яких не втратили свого значення і сьогодні.
Володимир Іполитович ґрунтовно вивчав історію Санкт-Петербурзького саду, зокрема його гербарію. Склав алфавітний покажчик і опис усіх колекцій, зібраних упродовж 1823-1898 рр. Ці матеріали ввійшли до книги «Исторический очерк Императорского С.-Петербургского ботанического сада за последнее 25-летие его с 1873 по 1898 г.» (1898). Він здійснив титанічну роботу з обліку та систематизації квіткових і спорових рослин, які вже тоді налічували декілька мільйонів гербарних аркушів, опікувався збереженням та описом архівних зразків, що залишалися ше не розібраними, описав колекцію живих рослин і створив путівник по Санкт-Петербурзькому ботанічному саду.
Багато зусиль було докладено ним для уточнення видового складу гербарних фондів та виявлення ролі окремих колекторів у заснуванні та збагаченні колекції одного з найбільших гербаріїв світу. Результатом цієї роботи стало видання повного переліку колекцій сухих рослин, що зберігалися в Ботанічному саду. — «Гербарий Императорского С.-Петербурского ботанического сада к концу его 75-летнего существования (1823-1898)« (1898 ; 2-е вид. — 1908). За методом В. Липецкого пізніше почали опрацьовувати гербарні колекції в Англії та інших країнах світу.
Із важливих праць варто згадати й «Исторический очерк С.-Петербурского ботанического сада (17ІЗ-19ІЗ)й (1913) та «Биографии и литературная деятельность ботаников и лиц. соприкасавшихся с Ботаническим садом» (1913-1915). Вони ввійшли в ювілейне тритомне видання «Императорский ботанический сад за 20 лет его существования (1713-1913)» (1913-1915). Ця монументальна колективна праця, більшу частину якої написав В. Липський. вмішує надзвичайно багатий фактичний матеріал з історії російсько? ботаніки. За вказану роботу Російська академія наук присудила вченому премію ім. М. М. Ахматова (1917). якою нагороджували за оригінальні твори в усіх галузях наукових знань та літератури.
Понад сорок років В. Липський досліджував високогірні області Середньої Азії. Наприкінці XIX ст. (1896. 1897, 1899) він здійснив три великі експедиції. За значні наукові досягнення у першій з них Російське географічне товариство удостоїло його премії ім. М, Пржевальського. Результатом трьох подорожей стала колекція рослин, що нараховувала близько 12 000 екземплярів.
Загалом питанням дослідження природи Середньої Азії В. Липський присвятив 35 наукових праць. Серед них всесвітньо відомими є «Горная Бухара» (1902-1905). «Материалы для флоры Средней Азии» (1900) та «Флора Средней Азии, т. е. Русского Туркестана и ханств Бухары и Хивы» у трьох частинах (1902. 1903. 1905).
В експедиціях учений досліджував не тільки ботанічні об’єкти, а й ландшафти, тварин, мінерали і т. ін. Один із відкритих ним водоспадів у верхів’ях річки Гульбад (Псарський хребет) він назвав ім’ям своєї дружини Юлії, яка рано пішла із життя, залишивши на його руках шестеро неповнолітніх дітей — чотирьох синів та двох доньок, яких батько виростив працелюбними, освіченими. чуйними людьми. Водоспад Юлії і тепер можна знайти на географічній карті Середньої Азії.
Особливе місце в науковій спадщині В. Липського займає діяльність з вивчення світового досвіду роботи ботанічних садів. Учений побував у багатьох ботанічних садах і парках Західної Європи. Північної Африки та Америки. Результати цих поїздок було опубліковано у численних наукових працях. Це унікальні роботи, які не втратили свого значення і сьогодні. Вони вирізняються великою точністю наведених фактичних даних, містять узагальнення щодо тієї чи іншої проблеми організації роботи ботанічних садів. Таких описів, які опублікував В. Липський, не було на той час ані в Росії, ані в інших країнах. Звіти про закордонні поїздки вченого є узагальненням світового досвіду організації ботанічних установ. Саме цей досвід В. Липський мріяв втілити в життя в Україні. куди повернувся у вересні 1917 р.
У грудні 1918 р. за рекомендацією президента Української академії наук (УАН, з 1921-го -ВУАН) В. Вернадського Володимира Іполитовича обрали директором ботанічного саду, який був запланований у структурі УАН. Було сформовано бібліотеку, музей, лабораторії, складено картковий каталог літератури по флорі України тощо.
Займаючись організацією ботанічного саду, В. Липський виступав не тільки як науковець, теоретик, добре обізнаний з цією справою, а й безпосередній втілювач цих ідей на практиці. Його теоретичні погляди щодо даного питання було викладено в праці «Ботанічний сад Української Академії наук і його завдання» (1919. надруковано 1927). До головних завдань В. Липський відносив: виняткову науковість, використання всіх новітніх досягнень у галузі ботаніки, поєднання ботаніки з іншими природничими науками тощо. Вчений обгрунтував ідею ботанічного саду, накреслив його структуру і напрями діяльності, розробив детальний план будівництва. Але цей план не було реалізовано. оскільки тільки у вересні 1935 р. Інститут ботаніки АН УРСР отримав ділянку для створення ботанічного саду на печерських пагорбах. У перші роки будівництва ботанічного саду його науковим консультантом був призначений В. Липський. А зібраний ним протягом життя гербарій став неоціненним вкладом видатного вченого у створення унікальної рослинності Київського ботанічного саду (нині — Національний ботанічний сад ім. М. М- Гришка НАН України).
У період становлення та зміцнення УАН Володимир Іполитович, окрім завідування Ботанічним садом і кафедрою квіткових рослин академії, брав активну участь в організації та роботі різних академічних структур, зокрема природничого профілю. Працював у комісіях з вивчення природних багатств України, з вивчення її фауни, у Видавничій комісії II відділу УАН, очолював комісії енциклопедичного словника, з ревізії бібліотеки УАН. був представником академії у Військово-промисловому комітеті тощо.
У 1919 р. Володимира Іполитовича було обрано академіком УАН. через рік — віце-президентом, а в 1922-му — президентом академії (1922-1928). Він доклав багато зусиль для створення науково-дослідних закладів, добору кадрів, розробки наукової тематики. обладнання лабораторій. Одним із першочергових завдань Академії наук вважав глибоке вивчення природних багатств України, збільшення й раціональне їх використання. Він очолював експедиції, які вивчали стан унікальних куточків природи України, зокрема Асканії-Нова. Був автором проектів урядових рішень щодо створення інших заповідників.
У другій половині 1920-х рр. набувають поширення прояви культу особи Сталіна, з’являються паростки «лисенківщини». які Володимир Іполитович, як високоосвічена людина, намагався викорінювати. не бажаючи йти на компроміс. Після створення владою комісії Народного комісаріату освіти для перевірки роботи академії і звинувачення її керівництва у недотриманні законів радянської влади в 1928 р. науковець був змушений подати у відставку. Цього ж року його обирають членом-кореспондентом Російської академії наук.
У 1928 р. В. Липський переїжджає до Одеси, де очолює ботанічний сад університету. Цей один із найдавніших ботанічних садів України переживав не кращі часи. Вчений спрямував зусилля колективу на створення гербарію, бібліотеки, хімічної лабораторії, він домігся збільшення площі музею (у 1932 р. надану територію з цінними насадженнями та відремонтованою оранжереєю відібрали). І вже через два роки Одеський ботанічний сад став солідною науковою установою.
Співробітники саду під керівництвом В. Липського брали активну участь у вивченні рослинних ресурсів півдня України для широкого їх використання в народному господарстві. У 1930 р. Володимир Іполитович вивчав водорості району Карадазької гідробіологічної станції, досліджував вплив рослинності Атманайського лиману (Азовське море) на утворення та випадання солей, брав участь у роботах Українського інституту з каучуку та каучуконосів у Києві.
Учений у 1930 р. продовжив дослідження філофори червоної в Чорному морі, які були ним розпочаті ще в 1927 р. Саме ця водорість стала матеріалом для виготовлення йоду та агар-агару, які на той час ввозили з-за кордону. І вже в 1931 р. в Одесі почав діяти перший в Україні завод із видобутку агар-агару та йоду.
У складні для біологічної науки часи «лисен-ківшини» Володимир Іполитович тримався гідно, не йшов на компроміси. У жовтні 1933 р. він демонстративно покинув залу засідань під час доповіді Т. Лисенка про перероблення природи рослин, після чого був змушений піти з посади директора та перейти на посаду наукового консультанта. У цей період учений продовжує працювати над написанням наукових праць, але опублікував тільки два звіти про ботанічні дослідження, всі інші наукові роботи залишились у рукописах.
У 1935-1936 рр, В. Липський, незважаючи на поважний вік. здійснив експедиції до Узбекистану, Таджикистану та Туркменії. Звідти він привіз величезну колекцію рослин для ботанічного саду, про який дбав до останніх днів.
Помер Володимир Іполитович 24 лютого 1937 р. в Одесі, де і був похований. Пізніше пам’ятник на могилі вченого було зруйновано, і деякий час місцезнаходження поховання невідомe. Лишe в 1990 р. на прохання Президії Академії наук України виконком Одеської міської ради прийняв постанову «Про увічнення пам’яті академіка Володимира Липського». Було знайдено його могилу і відновлено пам’ятник на ній.
На пошану вченого встановлено меморіальні дошки на будинку Президії НАН України і на будинку № 87 на Приморському бульварі в Одесі, де він жив і працював в останні роки свого життя.
Академік В. Липський був видатним ученим. Він особисто відкрив і описав 4 нові для науки роди і понад 280 нових видів рослин, які ввійшли в усі флористичні довідники країн світу, зібрав величезні колекції для природничих музеїв, написав понад 100 наукових праць. Ім’я Володимира Іполитовича увічнено в історії ботанічної науки; на його честь вітчизняні й зарубіжні вчені назвали два нові роди (Липскія і Липскіелла) та 64 види і різновидності судинних рослин (ковила Липського. молочай Липського, чебрець Липського. Клен Липського, астрагал Липського, дрік Липського, підмаренник Липського тощо), які ввійшли у флористичні зведення всіх країн.