Вплив Риму і його культури теж позначились на українській культурі. Ці впливи зокрема помітні в І-III ст. по Хр., коли до українських територій наблизились границі римської держави, сягяючи від Причорноморя в глибину краю.
(Напр. ще й сьогодні, на лівому березі Дністра, дещо вище від м, Заліщики, залишились сліди укріплень т.зв. окопи римського імператора Траяна). Отже коли римський легіонер ступив своєю ногою на територію старої України, з цього часу між нею та римською імперією нав’язувались торговельні й культурні зв’язки. І так на нашій території археологи відкрили численні знахідки римських монет (напр. в Києві знайдено скарб римських монет з І-го і ІІ-го ст. по Хр., що мав приблизно 4,000 штук). В римських скарбах з II ст., крім монет і металевих прикрас, подибуємо теж скляну посуду римського походження і славні римські емалії. Впливи римської культури — читаємо в ЄУ (твердження Пріцака і Чижевського15), — відбились теж на староукраїнській домашній культурі (як от на їжі, одягу, хатній обстановці), а навіть в обрядах і віруваннях, як напр. „коляда», — раніше римський новорічний день, або русалії — первісно свято рож. Наближення римлян до наших територій причинилось теж до популяризації християнства на цих землях. Християнство — каже М. Чубатий — продіставалось туди на сотки літ перед офіційним охрещенням Русі не тільки з півдня, з Візантії, але й з заходу, саме через північні границі римської імперії. Римські легіонери ставали часами пропагаторами християнських ідей, а за римськими купцями йшли перші християнські місіонарі й приносили з собою ідеї нової християнської віри. Це проникання християнства доволі помітне під кінець античної епохи, коли то в Причорномор’ї появляється релігійне мистецтво. Пам’ятками цієї доби є численні міста й фортеці південно-західнього Криму (т.зв. печерні міста) зі стінами, баштами, християнськими храмами й печерними монастирями. Архітектура цих раннєхристиянських храмів добре представлена численними херсонськими базиліками (VI-IX ст.), в середині прикрашеними розписом і мармуровими прикрасами й підлогами, викладаними мозаїками.
Мистецтво раннє-середнєвічного Причорномор’я з християнською тематикою й візантійськими впливами було добре відоме нашим предкам, які починають відогравати щораз більшу ролю в причорноморських землях.
В. На перехресті руху племен із заходу І сходу
Ще з половини 1-го тисячоліття до Хр. на територію України починають приходити різні племена з заходу і південного заходу, а в І V-му ст. почалось велике переселення народів із сходу.
І так з заходу замандрували на українські землі германські племена (скіри, бастарни, вандали), а теж кельтські (генріски) і з південного заходу трацькі (гети). Під їх ударами почали занепадати грецькі кольонії (Ольвію в 1-му ст. зруйнували саме гети), яких дальше існування на Причорномор’ї врятувала влада римської імперії. Але не надовго, бо вже в Н-Ш ст. почався великий рух племен із сходу (аляни, роксоляни) і з північного заходу, звідкіля прийшли германські племена ґепідів і ґотів. Ці останні дійшли до Чорного моря й опанували великі простори на північ від нього. В результаті прийшло до повного занепаду і давніх грецьких колоній, і виходу з причорноморських володінь римських залог, та сформування на теренах наддніпрянської України могутньої держави готів.
Прихід ґотів на українські землі та їх тут перебування впродовж 200 літ, не тільки причинився до поширення християнства (згадати б готського епис-копа-проповідника Ульфілу і його переклад св. Письма на готську мову), але вони, готи, приєдналися до „понтійського культурного круга”. Місцеві майстри виробляли для ґотів дорогі прикраси з золота й стрібла, користуючись при цьому традиційним звіринним стилем, який спершу називали готським, а згодом меровінґським.
Сусідство України з західньоевропейськими народами (зокрема південно-західніми) мало на світанку історії України великий вплив на її культуру й передумови її дальшого розвитку.
З другої сторони, українські степи, впродовж шістьох століть, були виставлені на наступальний рух народів Азії, який почався в lV-му ст. з приходом монгольсько-туркського племени гунів, після яких слідували авари, болгари-хозари, угри, а закінчився він у Х-му ст. приходом печенігів, що міцною ногою станули в причорноморських степах. Це, очевидна річ, мало негативний вплив на формування української культури місцевого населення. Але, каже, визначний історик України, Н. Полонська-Василенко, — „хоч яка велика була навала, вона не винищувала всього населення. Не було миті, коли б поривався зв’язок між старшими мешканцями та новими насельниками, між носіями старої й нової культури. Так передавалися зв’язки, так простягалися нитки від неолітичної трипільської культури до української держави”., А зародження цієї держави безперечно належить стабільному елементові на цих землях — слов’янам.
Вплив Риму на культуру України (За книгою «Семчишин М. Тисяча років української культури. К., 1993»)