Серед архітектурних будов України, що творять нову добу в відродженні українського стилю, на особливу увагу заслуговує будинок Полтавського земства, збудований в роках 1901-08 за проектом визначного архітектора Василя Кричевського, з участю маляра С. Васильківського.
Це був унікальний будинок створений великими українськими майстрами, зокрема прикрашений малюнками мистця, якого вважають головним репрезентантом цілої доби українського мистецтва першої половини XX ст. Будинок був знищений підчас Другої світової війни німцями.
Мистецька творчість першого з них, Василя Кричевського (1873-1952), охоплює майже всі галузі пластичного мистецтва — малярство, графіку, ужиткове мистецтво, театральні і кінофільмові декорації. Уродженець Слобожанщини (с. Ворожба, на Харківщині), закінчив університетські і технічні студії в Харкові. Працював архітектор. техніком у видатних архітекторів. У 1903 р. на конкурсі проектів будинку Земства в Полтаві одержав першу нагороду. В pp. 1911-12 відбув першу студійну подорож по західній Європі. В 1917-20 pp. був професором Академії Мистецтв у Києві, а в pp. 1925-28 і 1936-39 головним консультантом в архітектурному оформлюванні українських фільмів в Одесі і Києві. Під час Другої світової війни якийсь час жив у Львові, згодом на еміграції в Німеччині і Франції, а від 1949 р. у Венесуелі, де й помер у 1952 р.
В історії української архітектури Кричевський займає особливе місце. Його досягнення й заслуга в тому, що він став творцем нового національного напряму в архітектурі. „Кричевський — пише про нього В. Січинський — глибоко відчуваючи український національний стиль, потрапив елементарним формам надати виразних стилістичних ознак і тої української м’якості, що характеризують українське народне мистецтво”. . . Але при тому, — підкреслює наш дослідник, цей славний архітектор „не був зовсім звільнений від пресії мистецьких напрямків його доби, зокрема еклектизму, неоренесансну і стилю модерн. У розвитку його творчого процесу спостерігаємо постійне шукання нових ідей і форм”. Під впливом доби і різних замовників він виконував проекти в різних історичних стилях, як от в античному, маврітанському чи в стилі модерн. Останньою працею Кричевського на рідних землях, проектованою разом з його учнем, архітектором П. Костиркою, був Меморіальний музей на могилі Шевченка біля Канева.
Довга плідна мистецька праця Кричевського відбилася у сучасному українському мистецькому житті великим відгомоном. Він виховав сотні українських мистців-архітекторів та прищепив ширшим колам громадянства пошану і любов до свого національного мистецтва.
Другим визначним творцем відродженого українського стилю був Сергій Тимошенко (1881-1950), що має за собою пів сторіччя творчої праці. Перед Першою світовою війною був він одним з фундаторів і головою Української Громади та Інституту цивільних інженерів у Петербурзі, а згодом головою Архітектурно-мистецького Т-ва в Харкові, заст. голови Гуртка діячів українського мистецтва у Львові. Побудував за власним проектом багато залізничних станцій та інших будівель в східній, центральній і західній Україні. Зробив багато проектів церков і надгробників. На еміграції, в Чехословаччині, був професором будівництва Української Господарської Академії в Подєбрадах (1925-29), міським архітектором у Луцьку на Волині і в Варшаві (роки 1929-40). Мав великі заслуги як організатор громадського і культурного життя. На еміграції в Америці, в Каліфорнії, в роках 1946-50 виготовив кілька проектів церков. Був він незвичайно продуктивний і йому належить приблизно 400 проектів, які відзначалися точністю і прецизністю. Свою творчість базував на усій спадщині українського мистецтва, а особливо на зразках архітектури українського бароко. На особливу увагу заслуговують його проекти українських православних і католицьких церков.
З цілої галереї українських архітекторів цієї доби, які залишили по собі тривкий слід, треба ще назвати Д. Дяченка, який вславився оригінальним будівництвом шкіл на Полтавщині, а передовсім архітектурою Сільськогосподарської Академії і Лісо-інженерного Інституту в Голосієві. Крім нього, треба ще назвати К. Мощепка, що був теж директором Етнографічного Музею в Полтаві і зібрав багато зразків народного мистецтва й архітектури; О. Сластьона, що був архітектором, малярем, графіком, директором мистецької школи в Миргороді; харківського архітектора Е. Сердюка; В. Трощенка, Тимошенкового учня і співробітника, який м.ін. був головним архітектором і будівничим нової опери в Харкові у 1930-их роках.
Одним з кращих архітекторів цієї доби був Константин Жуков, що працював у Харкові і на Слобожанщині, а згодом був професором архітектури в Мистецькому Інституті в Харкові. Він проектував ряд будинків на березі Чорного моря і кілька більших будівель у Харкові.
Відродження українського архітектурного стилю в перших двох десятках
XX ст. було таке сильне і стихійне, що захопило навіть деяких російських архітектів, які працювали в Україні (Альошін у Києві, Фетісов у Запоріжжі), які в своїх проектах використовували українські мистецькі мотиви, а київський архітектор Щуко виконав проект залізничної станції в Києві у стилі українського бароко.
Відомі архітектори початку 20 століття ( За книгою «Семчишин М. Тисяча років української культури. К., 1993»)