Гель Іван Андрійович (нар. 17.07. 1937, с. Кліцко Городоцького р-ну Львів, обл.) — публіцист. Учасник укр. правозах. і реліг. руху. Політв’язень рад. тюрем і концтаборів (1965-68,1972-87).
Співзасновник Української ініціативної групи за звільнення в’язнів сумління (1987), голова Комітету захисту УГКЦ (1987), перший заступник голови Львів, обл. ради (1990-94), голова Львів, обл. комісії з відновлення прав реабілітованих (1994-2002). Нагор. орденами князя Ярослава Мудрого V ст. (2002), IV ст. (2006).
Навч. у Комарнів. СШ, з якої за відмову вступу в комсомол було відрах., мусив закінч, веч. школу в Самборі. Не допустили до вступу на юрид. ф-т Львів, ун-ту. 1956-59 служив в армії і став членом комсомолу. Після служби працював бригадиром на Львів, електровакуумному заводі. Вступив на заочне відділення істор. ф-ту Львів, ун-ту. Брав акт. участь у нац.-визв. русі, поширював укр. самвидав і літературу з діаспори. Неодноразово викликали для профілакт. бесід в управління КДБ Львів, обл.
24.08.1965 заарешт. в звинув. за ст.ст. 62 ч. 2 і 64 КК УРСР 25.03.1966 засудж. Львів, обл. судом на З р. таборів сув. режиму. У морд, концтаборі Г. написав заяву, в якій заперечував будь-яку свою вину. В таборі акт. домагався статусу політв’язня. 1967 двічі звертався до Президії ВР СРСР з листами на захист УГКЦ.
1968, після повернення в Україну, Г. відмовлено у відновленні в ун-ті й прописці у Львові. Мешкав у Самборі. Надалі брав акт. участь у русі опору. Поширював самвидав: за З роки виготовив і підручними методами поширив 11 книг, серед яких — «Інтернаціоналізм чи русифікація?» І. Дзюби, «Серед снігів» В. Мороза, «Крик з могили» М. Холодного та ін. У грудні 1969 першим підписав протест під заявою групи колишніх політв’язнів проти переслідувань та антигуманних присудів в Україні (насамперед С. Караванському). У листопаді 1970 надіслав до Верховного суду УРСР заяву протесту проти вироку В. Морозові. 7.12.1970 виступив на похороні А. Горської. Брав акт. участь у розмноженні й поширенні перших 5 випусків самвидав. журн. «Український вісник». З великими труднощами зміг влаштуватися (на короткий час) на роботу, працював техніком Самбір. управління експлуатації осушувальних систем гірських річок. 1971 написав передмову до розповсюджуваної ним зб. статей В. Мороза «Тоталітаризм, українське відродження і Валентин Мороз», у якій піддав аналізу істор. зміни, що відбулися на теренах колишньої Російської імперії від 1917, зокрема і в Україні, та запроп. створення легальної орг-ції, яка засудила б злочини тоталітарного режиму.
12.01.1972 вдруге заарешт. і 4.08 т. р. засудж. за ст. 62 ч. 2 КК УРСР на 10 р. таборів особл. сув. режиму і 5 р. заслання. Винним себе не визнав. Відбував покарання у Мордовії і Перм, обл., заслання — в Комі АРСР. У таборах брав участь у право-зах. акціях, у тривалих голодуваннях протесту. 1976, перебуваючи в одиночній камері, написав кн. «Грані культури».
По закінч, терміну ув’язнення Г. повернувся в Україну, йому було відмовлено в прописці й працевлаштуванні. Зміг лише влаштуватися чабаном у колгоспі рідного с. Кліцко. Водночас був відп. секретарем журн. «Український вісник». Г. — співзасновник «Укр. ініціативної групи за звільнення в’язнів сумління». 1987 очолив Комітет захисту УГКЦ. 1988 був ред-ром г. «Християнський голос». У той час Г. брав участь і був співорганізатором перших масових рел. і політ, акцій в Зх Україні. 17.09.1989, на зборах біля собору св. Юра у Львові 250 тис. мирян зусиллями Комітету і рел. громадськості УГКЦ вийшла із катакомб і дістала офіц. визнання. 30.11. 1989 Г. брав акт. участь у створенні всеукр. орг-ції «Меморіал» і НРУ, добився визнання УПА на території Львів, обл. воюючою стороною в II Світовій війні. Г. — автор близько ста публікацій у періодичних виданнях.