Георгій Кониський — педагог, освітній, церковний і громадський діяч, поет, філософ.
Народився він у м.Ніжині. Його батько — Осип Іванович, належав до козацької старшини, займав посаду ніжинського бургомістра. Рід Кониських у XVIII ст. слід розглядати як типових представників «нових людей», які внаслідок реформ Петра І у Росії одержали перспективи просування по службі й увійшли в дворянське середовище. Ці «нові люди» перебували у постійних суперечках з родовитою знаттю, палко підтримували абсолютизм, виступали за «просвіщенну монархію».
В 11 років, після закінчення початкової полкової школи, Григорія віддають до Києво-Могилянської академії, яку він успішно закінчує в 1743 р. Роки навчання юнака в академії були періодом найвищого розвитку: саме тоді тут викладали колишні кращі вихованці академії, послідовники прогресивних ідей Нового часу: Стефан Калиновський, Сильвестр Кулябка, Михайло Козачинський, видатний лінгвіст Сименон Тодорський.
У XVII, і особливо XVIII ст., передова вітчизняна наукова громадськість жваво цікавилась прогресивною думкою Західної Європи. Поїздки випускників вітчизняних навчальних закладів за кордон з метою вдосконалення освіти, знайомство з творами західноєвропейських учених зумовили тісні взаємозв’язки в галузі науки і культури.
Упродовж 1737-1739 рр. Кониський прослухав філософський курс Сильвестра Кулябки, якого назвали «златоблагословенним учителем», у 1743 р. завершив повний курс навчання в Київській академії і постригся в ченці Братського монастиря, де одержав духовне ім’я — Георгій, з яким і ввійшов у вітчизняну історію.
Блискуче знання класичних мов дало молодому професору можливість читати мовою оригіналу Арістотеля, Плутарха, Цицерона, Овідія, Вергілія, Декарта, Галілея.
Філософський курс Георгія Кониського передбачав знайомство слухачів з філософією античного світу, з боротьбою основних спрямувань у середньовічній філософії, з вченням мислителів Нового часу — Лейбніца, Декарта, Гассенди, досягненням науки, насамперед астрономії та фізики.
Кониського цікавить російська суспільно-політична думка, захоплює поезія А.Кантемира, М.Ломоносова, історичні праці В.Татищева. В 1745 р. він стає за професорську кафедру й читає курс поетики під назвою «Правила поетичного мистецтва». З 1751 р. працює ректором Київської академії, де викладає поетику, філософію і богослов’я.
Правдиво зображуючи у своїх творах тяжке становище пригніченого населення України і Білорусії, Кониський критикує не тільки поміщиків, а й духовенство. Ця тема стала й провідною в його житті.
У 1755 р. Кониський стає білоруським єпископом й оселяється у м. Могильові.
Він веде активну громадську діяльність як проповідник, виступає проти національного поневолення, закликає берегти і розвивати рідну мову і культуру. Під загрозою розправи єпископ Кониський відвідує міста і села краю і в своїх виступах викриває політику католицької церкви стосовно білоруського населення. Боротьбі проти унії та католицизму Кониський присвятив ряд своїх історичних праць. Він подає історію всіх білоруських єпархій, уярмлених Литвою і Польщею, показує їх примусове залучення в унію. Вчений зібрав вагомий історичний матеріал про те, що в Росії від часу прийняття християнства і до 1595 р. не було ніяких тісних зв’язків з Римом. Це підтверджують документи архівів, літописи, хроніки. Твір був задуманий як полеміка з єзуїтами, які всупереч історії намагалися переконати у давній дружбі Росії з Ватиканом.
Прихильник часткової реформації суспільної та державної системи Білорусії, Кониський в своїх проповідях 70-90-х років виступає проти великих феодалів, проголошує їх винуватцями сваволі та безладдя в країні, засуджує їх аморальність, ненаситність, жорстоку експлуатацію селян. Він не вимагає суттєвих, корінних змін існуючих порядків, а підтримує сподівання опозиційно настроєних верств панівного класу, які виступали за здійснення у Білорусії реформ, проведених Петром І у Російській державі. Кониський був ідеологом середніх верств тогочасного суспільства, зокрема православного шляхетства, певною мірою експроприйованого великими феодалами і тому зацікавленого в обмеженні їх могутності, упорядкуванні державної влади, розвитку просвітництва.
В 1783 р. він стає архієпископом і членом Синоду. Ідейна спрямованість діяльності Кониського в Україні та в Білорусії відповідала ідеалам раннього просвітництва. Суспільний прогрес він пов’язує з розвитком науки, з розповсюдженням освіти серед усіх верств населення. Кониський енергійно впроваджує у життя свої ідеї: відкриває школи, семінарію, видає і пише наукові й художні твори, учбові посібники. Можливості для реалізації цих ідей він бачить в освіченій монархії й активно пропагує ідеї раннього Просвітництва.
Помер Георгій Кониський у Могильові. На могильній плиті в соборі можна прочитати епітафію, складену ним самим незадовго до смерті, в якій з іронічним смутком, властивим його душевному стану, говорить про себе:
Колыбель — Нежин, Киев мой учитель;
Я в тридцать восемь лет назвам: Святитель,
Семнадцать лет боролся я с вояками,
А двадцать два, как Пастырь, отдохнул с овцами.
За претерпенные труды и непогоду
Архиепископом и членом стал Синоду.
Георгий именем, я из Конисских дому,
Коню подобен был я почтовому.
Тут трупа моего зарыты кости
В год семисотый девяностый.
У цій епітафії — все його життя, насичене енергією, працею, боротьбою. В ній у концентрованій формі його автопортрет — людини діяльної, енергійної, з почуттям гумору, пристрасно люблячої свою Батьківщину, свій народ.