Георгіївський собор – найбільший із збережених монастирських храмів, зведених на особисті кошти Івана Мазепи. Він об’єднав у собі типовий силует «монастирської» церкви й патетичну монументальність мазепинського бароко. Як і всі споруди такого типу, собор хрестовий у плані, пятикупольний, двоярусний.
Між рукавами хреста розташовані чотири невеликих приміщення, що роблять план храму дев’ятидільним; у східних кутових приміщеннях містяться ризниця та дияконник, у західних – сходи на хори, а над ними – дві каплиці. Фасади собору оформлені пілястрами з оригінальними триволютними капітелями у формі тризубів.
Антаблемент собору сполучає величну масивність і лаконізм; він складається із сильно виступаючого профільованого карнизу, фризу із золоченими розетками та підфризового валика, що лежить на пілястрах. Великі віконні лиштви з трикутними сандриками прикрашені золоченими ліпними раковинами. Додатковою прикрасою храму служать гербові щити, величезні вікна у вигляді хреста і ліпні фігури херувимів.
Ансамбль Видубицького монастиря склався до середини 17 ст. Він включає Михайлівський собор 12 ст., Георгіївський собор (1701 р.), а також надбрамну дзвіницю (17-18 ст.), трапезну (17 ст.) та келійні корпуси.
Видубицький монастир – одна з найстаріших православних обителей України. Його було засновано в 12 ст. на місці, де колись хвилі Дніпра прибили до берега статую Перуна, скинуту зі Старокиївської гори за велінням князя Володимира.
Згідно з літописом, язичники бігли слідом за ідолом, який плив униз по Дніпру, з криками «Видибай, Боже!» (вибирайся на берег). Саме тому місце, де статую прибило до берега, назвали Видубичі