Глухів

Глухів — місто, районний центр у Сумській області України, якому випало бути останньою столицею Гетьманщини. В 1708-22 там розташовувалася резиденція гетьмана Лівобережної України І. Скоропадського; в 1722-24 — наказного гетьмана П. Полуботка, в 1727-34 — Д. Апостола, а в 1750-64 — К. Розумовського. У цьому ж місті, підтверджуючи його статус як міста столичного, була штаб-квартира Малоросійської колегії, розташовувалися російсько-українські урядові установи (1722-27), а також під час другої й останньої ліквідації Гетьманщини в 1764-66. Вперше Глухів згадується в Іпатіївському літописі під записом за 1152, як місто Чернігівського князівства. Це місто над річкою Єсманню, притокою Десни, вдало розташовувалося на кам’янистім плато, між річкою та струмком Нетечею, і, закладаючи його, першобудівники враховували передусім те, що на плато легко можна спорудити фортецю. В ХІІІ-ХІУ ст. Глухів був столицею Глухівського князівства. В середині XIV ст. він виявився під владою Великого князівства Литовського, а в 1503 — під юрисдикцією Московії.
По тому, як в 1618 війська Польщі витіснили з цих країв московітів, Глухову було надане магдебурзьке право, а щоб розпочати його історію з чистого, але вже польського, аркуша, поляки перейменували Глухів на Новий Острог. Проте нову польську назву жителі Глухова не сприйняли так само, як і нових його володарів. Населення Глухова брало активну участь Визвольній війні 1648-1654. На початку 60-х XVII ст. Глухів стає сотенним центром Ніжинського полку, а в 1655-65 — центром Глухівського адмінполку. Наприкінці XVII ст. у Глухівській фортеці базувалася значна частина козацької артилерії. В 1708, по тому, як російські війська стерли з лиця землі гетьманську столицю Батурин, вирізавши все його, понад 20-тис. населення, гетьманську столицю уряд Московії наказав перенести до Глухова, поближче до російського кордону. В 1708 тут проведено козацьку раду, на якій новим гетьманом, замість Мазепи, було обрано І. Скоропадського. Одна з підстав, що спонукала до перенесення столиці до Глухова, — могутня глухівська фортеця. Складний рельєф, великі, здебільшого заповнені водою, рови і могутній дубовий частокіл над двох великих валах робили Глухів, особливо його фортечний замок, майже неприступним. Наприкінці 1663 — на початку 1664 облогами та штурмами його спробувало здобути польське військо на чолі з Яном II Казимиром, але так і не здобуло. В 1685 старий замок згорів, а нові загальноміські укріплення були слабкими. Сам той факт, що російська влада не бажала, аби відновлювалися старі фортечні вали і замок, свідчить, що росіяни не були зацікавлені у відновленні могутньої козацької твердині. Але до кінця Гетьманщини тут розташовувалися Генеральна Військова канцелярія, Канцелярія генеральної армати (тобто артилерії). Генеральна скарбова канцелярія (військова скарбниця).
Хроніки та спогади сучасників стверджують, що на початку XVIII ст. Глухів був великим адміністративнім, культурним та промисловим центром, який славився і своєю архітектурою, з прикметами класицизму та українського бароко, якими відзначалися палац-резиденція гетьмана К. Розумовського, будинки козацької старшини, адмінбудівлі Першої та Другої Малоросійської колегії. Місто славилося своїм виробництвом міді, ювелірними майстернями та керамічними цехами. Одначе після двох всеміських пожеж в 1746 та 1784 від столичної краси Глухова мало що залишилося. Хіба що Миколаївська церква, в якій на вірність російському цареві присягали його вірнопіддані гетьмани І. Скоропадський, Д. Апостол та К. Розумовський, та ще кілька відроджених історичних пам’яток. З 1782, після ліквідації полково-сотенного устрою Лівобережної України, Глухів стає повітовим центром Нового-род-Сіверського намісництва Російської імперії, з 1796 — Малоросійської губернії, а з 1802 — Чернігівської губернії. В історичній частині Глухова створено Державний історико-культурний заповідник.