Глухів – остання столиця Гетьманщини (1708-1764) й резиденція українських гетьманів: Івана Скоропадського (1708-1722), Данила Апостола (1727-1734) і Кирила Розумовського (1750-1764).
Це стародавнє українське місто розташоване над річкою Есманню, притоком Сейму, тепер районний центр Сумської обл. Як свідчать археологічні дослідження, поселення тут виникло на межі Х-ХІ ст. Місто відігравало помітну роль ще в період Київської Русі. Вперше згадується в літописах під 1152 p., а в XIII ст. стає центром окремого князівства. Уже в другій половині XVII ст. Глухів був культурно-історичним, економічним та торговельним центром Лівобережної України.
Глухів, як і багато інших українських міст, був водночас фортецею. Складна система зовнішніх і внутрішніх укріплень (кілька рядів валів з дубовим частоколом і ровів, сухих і заповнених водою, п’ять дерев’яних брам з надбрамними рубленими вежами й мостами через рови) робили місто неприступним. Це засвідчила, між іншим, і невдала облога Глухова польською армією на чолі з королем Яном-Казимиром у 1663 р. Страшна пожежа 1743 року знищила більшу частину міста й усі його дерев’яні укріплення. Однак вони в найближчі роки були відновлені.
У 1669 р. в Глухові був обраний гетьманом Дем’ян Многогрішний, який уклав з московським урядом «Глухівські статті» — документ міждержавного характеру, що визначав устрій Української Гетьманської держави та її взаємини з Московією. Вони значно обмежували українську автономію порівняно зі статтями Богдана Хмельницького (1654).
З кінця XVII ст. Глухів разом із Ромнами, Коропом і Кролевцем став місцем постійної дислокації військової армати — артилерії козацького війська. Тут вироблявся порох, відливалися гармати й церковні дзвони.
Глухів з наданням йому з початку XVIII ст. статусу гетьманської столиці стає центром державного й адміністративного життя Гетьманщини. Тут широко розгортається будівництво, розвиваються ремесла, розміщується канцелярія Генеральної армати. Нею керував генеральний обозний — друга особа після гетьмана. Йому підлягали всі артилерійські справи козацького війська. У Глухові перебувала й Генеральна військова канцелярія, що була органом управління при гетьмані, а за його відсутності безпосередньо керувала Гетьманщиною.
Архітектура Глухова XVII ст. несла на собі відбиток українського бароко й риси класицизму. Гарною та величною була забудова міста. Розкішним оздобленням та вишуканістю відзначався гетьманський палац. Деякі будинки старшини, як і палац, прикрашалися ліпленням ззовні й живописним розписом усередині. Монументальні споруди урядових установ теж мали оздоблення, як, наприклад, будинок Генеральної військової канцелярії.
Московський прочанин, що прямував до Святої землі, священик Йоанн Лук’янов, проїжджаючи Глухів у 1703 p., зазначав, що це на той час сотенне містечко Ніжинського полку «лучше Києва строением»; «строение в нем преузорочное, светлицьі хорошие, ратуша зело хороша и рядов много… Зело лихоманьї хохльї затейливьіе к хоромному строению».
29 квітня 1722 р. Петро І ще за життя гетьмана Івана Скоропадського запровадив Малоросійську колегію як центральний орган імперського управління Гетьманщиною, зокрема й нагляду та контролю за діяльністю українського гетьманського уряду. Розмістив її цар у гетьманській столиці, у Глухові. Малоросійська колегія складалася з президента-бригадира Вельяминова, шести офіцерів-командирів розташованих на Лівобережній Україні окупаційних царських полків і прокурора. Усіх їх призначав особисто цар. У цивільних справах Малоросійська колегія підлягала Сенату в Петербурзі, у військових — головнокомандувачу російськими військами в Україні.
Після смерті Івана Скоропадського Петро І заборонив вибори нового гетьмана. Малоросійська колегія узурпувала права українського уряду й діяла як найвища адміністративна, судова й фінансова установа, що викликало невдоволення й протести козацької старшини. Так звана Перша Малоросійська колегія проіснувала з1722до 1727р., коли було відновлено гетьманство.