У народі цей день називають святом «Гната». Легенда стверджує, що за відкрите сповідування Христа Ігнатій був засуджений римським імператором Траяном і відданий на розтерзання левам.
Коли він загинув (107 р.), виявилося, що серце його ціле, а на ньому напис «Ісус Христос». Священномученик Ігнатій був учнем святого апостола і євангеліста Іоанна Богослова. Переказ розповідає, що він був саме тією дитиною, яку Ісус поставив серед учнів Своїх: «По правді кажу вам» (Мт. 18, 3-5).
Щойно відсвяткували офіційний Новий рік, а вже на підході одне з найбільших календарних свят — Різдво. Передсвяткових турбот стає більше: жінкам слід прибрати і помастити в хаті, випрати білизну, чоловікам — заготовити дрова, полагодити гужовий транспорт, бо очікувалися часті гостини. На Ігнатія починали колоти свиней, виготовляти ковбаси, тому казали: «Братія, днесь Ігнатія: хто має свині — хай ріже нині!»
Коротка зимова днина, тому передсвяткові турботи доводилося переносити в оселі.
Молодь не була осторонь цих приготувань. Хлопці, зібравшись окремо, розподіляли між собою ролі для майбутніх вертепних дійств, ладнали костюми, звізду, вчили тексти й пісні. Дівчатам теж вистачало клопоту: крім маланкових гуртів, до яких вони готувалися, потрібно було ще виготовити й хатні прикраси — дідухів, «їжачків» та «павуків». Тож здебільшого робили це на Гната, зібравшись у невеличкі гурти, сховавшись від хлопців, щоб не заважали. Дівчата нарізали з добірних житніх стебел різних розмірів соломинки. Протягуючи через їх порожнини нитку, виготовляли із соломинок різні квадратики й ромби — «павуки». У центрі «павука» розміщували найбільшу фігурку, з боків до неї долучали менші «павучки», бокові (крайні) стебла обмотували різнокольоровим папером або ж кольоровими нитяними пацьорками. Напередодні Різдва «павуків» підвішували на довгій міцній волосині з конячого хвоста до центрального сволока хати. Завдяки циркуляції повітря (відчинилися двері — зайшло холодне повітря, а від печі пашіло гарячим) такий «павук» разом із меншими «павучками» обертався то в один, то в інший бік і викликав захоплення малечі, бо справляв враження живого. Менш популярними були «їжачки», що їх виготовляли з тіста або глини і сушили на печі. За колючки їм правили невеличкі колоски.
Таке захоплення виготовленням «павуків» відбиває вірування народу, уявлення наших пращурів про довколишній світ. Зокрема, павуків здавна вважали бажаними гостями в людській оселі. За повір’ям, той, хто вб’є павука, накличе на себе та на свою родину велику біду. Жінкам до обіду заборонялося вимітати цих комах із хати, а порушниць чекала кара: вони могли втратити смакові відчуття, а для господині це вкрай не бажано (бо як же тоді готувати страви). І до сьогодні існує повір’я: якщо біля вас спустився павучок, то це віщує якусь новину, і взагалі бачити павучка — це добра прикмета.
Особливого ж значення надається виготовленню дідуха з невеличких кулів соломи або першого зажинкового снопа. У виготовленні цього символу різдвяних свят народ проявляв надзвичайну творчість і винахідливість. Ставили його напередодні багатої куті і свою роль він виконував упродовж усіх різдвяних свят. Називали його дідухом, у якому, як вважали наші предки, перебували духи дідів-прадідів, опікунів чи покровителів дому. Ці духи перебували на ниві, а коли дожинали останній сніп, то вони переселялися у сніп — дідух.