Голеніщев-Кутузов (Кутузов-Смоленський) Михайло (1745-1813) — великий російський полководець, князь Смоленський, головнокомандувач Російською Армією, під командуванням якого воювали козацький корпус генерала Платова та інші козацькі частини і з’єднання.
Генерал-фельдмаршал. Почесний товариш Крилівсь-кого куреня Запорізької Січі (з 1773). Народився в Петербурзі, в сім’ї військового інженера, генерала у відставці. В 14 років закінчив інженерно-артилерійську школу (за іншими джерелами — курси артилерійського інженерного корпусу) і розпочав службу капралом артилерії. Згодом він був кондуктором та інженером корпусу, а в 16 років став офіцером. Йому випало служити під командуванням таких талановитих російських полководців, як Румянцев та Суворов. Зокрема, 6 років прослужив під командуванням О. Суворова в Криму. Як командир Бузького Єгерського корпусу, брав участь у боях під Очаковом, і в грудні 1790 відзначився під час штурму Ізмаїла, де командував лівим крилом військ О.Суворова. За цю операцію він був нагороджений орденом Св. Георгія З ст. Проявив себе і як дипломат. Зокрема, в 1792 М. Голеніщев-Кутузов був призначений послом Росії в Туреччині. Служив директором Сухопутного шляхетського корпусу. В 1805 командував російською армією, посланою на допомогу Австрії, щоб спільно діяти проти військ Наполеона. Під час цієї кампанії М. Кутузов здобув кілька перемог, одначе його військо та австрійська армія зазнали серйозної поразки під Аустерліцем (1805). Вражений цим, імператор Олександр І усунув Кутузова від командуванням і в 1806 призначив військовим губернатором Київської губернії. Саме під керівництвом М. Кутузова, було розпочато будівництво фортечних укріплень в Києві, на Печерську. В 1811 Кутузов став командувачем Молдавською (Дунайською) армією Росії, яка в червні цього року завдала рішучої поразки туркам в Рущанській битві. А вже наступного року він домігся укладення з Туреччиною надзвичайно вигідного для Росії Бухарестського мирного договору. Проте й цього разу Олександр І залишився незадоволе-ним — але вже тим, що М. Кутузов занадто повільно вів переговори — і замість нього командувачем Молдавською армією призначив адмірала Чичагова, який і підписував договір від імені Росії.
Початок Вітчизняної війни 1812 М. Кутузов зустрів відстороненим від командування, маючи титул графа. 1 проживав він у цей час в Україні, в своєму маєтку в с. Горошках Волинської губернії (тепер це територія Житомирщини). Одначе, дізнавшись про перехід Наполеоном російського кордону, Кутузов, після двотижневого перебування в селі, прибув до Петербурга, де служило чи жило цивільним життям чимало офіцерів, які перебували колись під його командуванням, чи, просто, добре знали його як воєначальника. Це й посприяло тому, що він був обраний начальником народного ополчення, у формуванні якого сам брав участь. Після вторгнення Наполеона в Росію, імператор Олександр 1 відбув з армії і постала потреба призначити загального головнокомандуючого російськими військами. Комісія вищих державних сановників, створена указом імператора для цього питання, зійшлася на кандидатурі М. Кутузова, який усе ще залишався дуже популярним і в народі, і в армії. Імператору таке призначення не подобалося, Кутузову він не довіряв та й самого його недолюблював, але, йдучи на поступку громадській думці, все ж таки призначив його на цю посаду. Незадовго до цього призначення М. Кутузову був «пожшуваний» титул світлого князя.
Під командуванням Кутузова Російська армія здобула блискучу перемогу над французькою армією. Втративши значну частину військ. Наполеон змушений був відступити з Росії. В грудні 1812 М. Кутузов був офіційно проголошений «рятівником Вітчизни». Указом імператора Олександра І йому було надано титул «князь Смоленський» і нагороджено орденом Св. Георгія 1 ст. Наприкінці того ж 1812 року Кутузов, на чолі російських військ, дійшов до Ельби, але в сілезькому містечку Бунцлау (тепер Болеславець у Польщі) в квітні 1813 несподівано помер. За наказом імператора, поховано було Кутузова в Петербурзі, в Казанському соборі, а на майдані перед собором споруджено пам’ятник йому. Тоді ж король Прусії наказав спорудити пам’ятник і в Бунцлау, на якому був напис; «До цих місць князь Кутузов-Смоленський довів переможні російські війська, але тут смерть поклала край славним дням його. Він врятував свою Вітчизну і відкрив шлях до визволення Європи. Хай же буде благословенною пат ‘ять героя».
У Вітчизняну війну 1812-1814 лише Донське козацтво виставило, під командуванням М. Кутузова, майже 35 тисяч шабель. Чимало їх було виставлено й іншими козацтвами: Кубанським, Терським і, звичайно ж. Українським. В січні 1912 року, коли Росія відзначала 100-річчя перемоги над Наполеоном, ім’я М. Кутузова було присвоєне Першому Кубанському полку Кубанського козацького війська; Першому Кубанському пластунському батальйону та Першій Кубанській козацькій батареї.
В серпні 1904 ім’я генерал-фельдмаршала М. Кутузова-Смоленського було присвоєне також Тринадцятому Донському козацькому полку. В 1942 Президія Верховної Ради СРСР своїм Указом заснувала орден Кутузова, який мав З ступені (орден Кутузова 3-го ст. засновано в лютому 1943).