Голодомор 1933 р. — попри відсутність прямих вказівок про політичний терор голодом українців, неможливо не визнавати геноцидом. Деякі сучасні історики, і не лише в Росії, стверджують про відсутність прямих документів
— наказів влади, в яких би йшлося, щ,о голодомор мав своїм завданням знищення українців як етносу. Сподіватися на наявність таких документів — примарна справа. По-перше, вони зберігаються в Росії й очікувати їхнього розсекречення нинішньою владою Росії не доводиться. По-друге, існують непрямі докази, які історикам дають достатньо матеріалу для ствердження факту геноциду московською владою. Серед таких фактів — існування чорних дощок (на які заносилися села, що не виконували план, а населення їх прирікалося на голодну смерть), заборона виїзду з сіл і з території України, наявність “загрядотрядов” на кордонах між Україною й Росією, небажання приймати допомогу з-за кордону й заперечення факту самого голоду.
В історії України ця тема в першому десятку ключових проблем. Такої втрати людності й за такий проміжок часу Україна не знала в жодний період своєї історії. Навіть тата-ро-монгольські наїзди, кримсько-татарські напади впродовж ХV — XVI ст. не забрали стільки життів, скільки штучний голод 1932 — 1933 рр. Колективізація села була не лише зміною соціального ладу українського села — вона означала остаточне знищення традиційної хліборобської української культури, зміни в ментальності українця, психологічне переламування хребта українському селянству. І саме цього добивалося керівництво СССР. Московська влада за допомогою голодного геноциду намагалося остаточно вирішити національну проблему. Голодомор у цьому зв’язку варто розглядати як різновид політики тотального терору каральних органів проти окремих верств населення, політики масових депортацій кримсько-татарського, чеченського, західноукраїнського населення з їх рідних земель.
Фактично лише голодомор 1933 р. завершив добу національно-визвольних змагань, бо Йосиф Сталін і його поплічники ліквідували соціальну базу українського спротиву більшовизму. Під тотальне винищення підпадало передусім так зване куркульство, тобто найактивніша, найсвідоміша, економічно незалежна частина українського села, генофонд української нації.
Більшовицька партія переслідувала мету знищити селянина — власника на селі, людину, на якій споконвічно століттями трималося аграрне виробництво в Україні. Голодна смерть лютувала в тих районах, де був найбільший повстанський рух у часи української революції — степова Україна. Після цієї акції відбулися зрушення в ментальності мешканців цього регіону. Сьогодні не лише місто, але й село на Донбасі й Дніпропетровщині голосує за проросійські політичні сили України. Голодомор був тією силою, яка завершила формування своєрідного східноукраїнського субетносу, який байдуже, а навіть вороже ставиться до самої ідеї націоналізації, українізації України — акту історичної справедливості стосовно регіону, який найбільше потерпів від войовничого російського шовінізму.
Результатами голодомору можна пояснити сучасну тенденцію скорочення народжуваності населення в південних і східних областях України, в той час як рівень народжуваності на Заході України залишається достатньо високим.
Оцінювати до кінця весь негатив голодомору 1933 р. в царині демографії, національної психології, духовних втрат України ще рано. Ця тема потребує додаткового й тривалого дослідження. На жаль, документальна база про цю найбільшу українську трагедію новітньої історії перебуває за межами нашої держави. Архіви тих часів, де схована діяльність керівництва комуністичної партії, перебувають в Москві, і навряд чи доводиться сподіватися на їхнє розкриття для українських дослідників.
За приблизними підрахунками Україна втратила в масовому морі людності 7 млн. чоловік, що більше, ніж втрати єврейського населення під час нацистського голокосту Другої світової війни, і майже дорівнює втратам усіх воюючих армій в часи Першої світової війни. Україна за офіційними даними втратила менше людей у Другій світовій війні, ніж 1933 р.
Голодомор 1933 р. — звинувачувальний акт антинародній більшовицькій системі, свідчення антиукраїнської політики виродження української нації комуністичною політикою войовничого російського націоналізму.