Горинь Богдан Миколайович (нар. 10.02.1936, с. Кнісело Жидачівського р-ну Львів, обл.) — мистецтвознавець. Учасник руху шістдесятництва.
Політв’язень рад. тюрем і концтаборів (1965-68). Член УГГ (1987), УГС (1988). Нар. депутат України І і II скликань. Член СПУ, голова т-ва «Україна-Польща». Нагор. орденом «За заслуги» ПІ (1997) і П (2001) ст., орденом Ярослава Мудрого (2005).
1944 родину Г. мали намір депортувати до Сибіру, дорогою йому, потім братові Михайлу, а згодом і матері, вдалося втекти, переховувались у сусід, селах. З 1949 перебралися до м. Ходорова Львів, обл. 1954-59 навч. у Львів, ун-ті на філол. ф-ті. Працював методистом Львів, обл. будинку нар. тв-сті, вчителем, наук, співробітником Львів, музею укр. мист-ва. Мав численні виступи на мистецтвознавчі теми в колі укр. інтелігенції 60-х та публікації того часу. 1963 був одним із засновників КТМ «Пролісок» у Львові. Познайомившись із плеядою київ, творч. інтелігенції (І. Світличним, є. Сверстюком, І. Дзюбою, І. Драчем, М. Вінграновським та ін.), організовував самвидав, передруковував публіцист, та політ, статті.
26.08.1965 заарешт. за звинув. у проведенні «антирад. агітації і пропаганди».
18.04.1966 засудж. Львів, обл. судом за ст. 62 ч. 1 КК УРСР на З р. позбавлення волі. Карався у мордов. таборі № 11. F. налагодив контакти з політв’язнями ін. нац. груп, організовував передавання інф-ції на волю про таб. репресії, розповсюджував у зоні самвидав, організовував літ. вечори, брав участь у провед. Рел. свят. В ув’язненні підготував монографію про тв-сть репресов. художника О. Заливахи, написав дослідж. про творчість М. Воробйова, І. Драча, М. Осадчого.
1968 звільнено, жив у Львові. Працював робітником, маляром, кочегаром. Підтримував зв’язки з Членами Укр. та Москов. Гельс. груп. Під впливом рос. дисидентів В. Турчина, Ю. Орлова та О. Ґінзбурґа, які 1976 приїздили до Львова, йому запропонували роботу за фахом мистецтвознавця у Львів, картин, галереї. За 13 р. роботи в галереї прочитав 181 лекцію, але не мав можливості опублікувати написані ним статті. 1987 став членом редколегії відновленого В. Чорноволом ж. «Укр. вісник».
30.12 т. р. вступив до УГГ. Опублікував у самвидав. ж. «УВ», «Кафедра», «Євшан-зілля» ряд статей на теми літ-ри і мист-ва. З 1989 під ред. Г. вийшло 12 випусків інфор-мбюлетенів «Львів, новини» про політ, та гром, життя того часу. Навесні 1988 за ініціативи та за участю В. Чорновола, Г. та його брат Михайло на 50-тис. мітингу у Львові оприлюднили розроблену ними «Декларацію принципів Укр. Гельс. Спілки» (УГС), яка стала першою опозиційною до КПРС орг-цією, що ставила за мету розширення дем. свобод і здобуття незалежності України. 28.10.1988 Г. обрано головою обл. (Львів.) орг-ції УГС, був гол. організатором багатотис. зібрань у Львові, одним із організаторів Укр. респ. партії (УРП), тісно співпрацював з ін. орг-ціями, був членом їх керівних органів, зокрема НРУ, Т-ва укр. мови ім. Т. Г. Шевченка, «Меморіалу». 1990 та 1994 обрано нар. депутатом України, був заст. голови Комісії закордон, справ, очолював парламент, делегації на сесіях і семінарах у Раді Європи і Північноатлант. асамблеї, потім був членом Комту прав людини, нац. меншин і міжнар. стосунків. Написав низку статей з пит внутр. та зовн. політики України, брав акт. участь у підготовці, обговор. та ратифік. укр.-рос. договору.