Незабаром після того, як скіфи почали проникати в Україну зі сходу, у VIII столітті до н. У результаті між сьомим і п’ятим століттями до нашої ери вздовж узбережжя Чорного моря, Керченської протоки та Азовського моря виникло кілька процвітаючих грецьких міст. Серед перших були засновані Тіра у гирлі річки Дністер і Ольвія в гирлі Південного Бугу, потім Херсонес на південно-західному краю Кримського півострова і Феодосія далі на схід на Кримському півострові, Пантікапей (Боспор) і Фанагорія на західному та східному берегах відповідно Керченської протоки.
Грецька батьківщина вздовж обох берегів Егейського моря складалася з окремих міст-держав, кожне з яких ревно оберігало свою незалежність. Однак до п’ятого століття до нашої ери вони сформували об’єднану цивілізацію, чиї досягнення встановили стандарт культури в цивілізованому світі, який мав пережити самі міста-держави. Подібно до батьківщини в Егейському морі, грецькі міста держави північного Причорномор’я вздовж північного узбережжя Чорного моря, принаймні спочатку, залишалися незалежними одна від одної, хоча економічно й політично залежали від міста-держави, яке їх заснувало – зазвичай або Мілета, уздовж узбережжя Егейського моря в Малій Азії, або Мегара, на захід від Афін. Були також періоди, коли чорноморські колонії були повністю незалежними, або коли вони об’єднувалися у федерації чи держави.
Найважливіший випадок федерації виник приблизно в 480 р. до н. е., коли грецькі міста поблизу Керченської протоки почали об’єднуватися під проводом Пантікапея у те, що стало відомим як Боспорське царство. Боспорське царство стало незалежним від грецької батьківщини, і під його динамічним царем Левконом I (правив близько 389-348 рр. до н. е.) став контролювати всі Керченський і Таманський півострови, а також східне узбережжя Азовського моря аж до гирло річки Дон, де було засноване місто Танаїс (бл. 375 р. до н. е.) Боспорське царство включало не лише грецькі міста, але й регіони навколо Азовського моря, населені скіфами та спорідненими племенами. До другого століття до нашої ери королівство процвітало як центр торгівлі зерном, рибальства, виноробства та дрібних ремісників, особливо металообробки. Наступне століття стало свідком політичної нестабільності та, як наслідок, втрати незалежності Боспору. Нарешті, у 63 році до нашої ери Боспорське царство разом з іншими еллінськими державами навколо Чорного моря потрапило під контроль Римської імперії.
Протягом майже п’яти століть з 700 по 250 рр. до н. е. грецькі міста на узбережжі Чорного моря, на півдні Кримського півострова та в Боспорському царстві розвинули свого роду симбіотичні стосунки зі скіфською глибинкою. Приблизно в 250 р. до н. е. центр скіфської влади знаходився в регіоні, відомому як Мала Скіфія, між нижньою течією Дніпра та Чорним морем, а також у північній частині Кримського півострова, де знаходився укріплений центр Неаполь. Симбіотичні стосунки мали три елементи: (1) контрольований скіфами український степ, (2) чорноморські грецькі міста та (3) грецькі міста-держави вздовж Егейського моря.
Хліб і риба були основними продуктами харчування Стародавньої Греції, і зростаючий попит на ці продукти харчування задовольнявся ринками чорноморських грецьких міст. Ці та інші харчові продукти походили з українських земель, які вже в давнину мали репутацію природного багатства. У четвертій книзі своєї «Історії» грецький історик Геродот, який жив деякий час в Ольвії, написав такий опис річки Дніпро, або, як він її називав, «четвертої з скіфських річок, Борисфен»: «Вона має на своїх берегах найпрекрасніші пасовища для худоби; в ньому багато найсмачнішої риби; … вздовж його течії з’являються найбагатші врожаї, а там, де не засіяна земля, найсильніші врожаї трави; у той час як сіль утворюється у великій кількості навколо його гирла без допомоги людини». У цьому регіоні скіфи вимагали зерно та рибу від осілого населення, яке було під їхнім контролем, і торгували цими товарами в грецьких прибережних містах разом із худобою, шкурами, хутром, воском, медом і рабами. Ці продукти потім переробляли та відправляли до Греції. У свою чергу, скіфи купували у греків тканини, вина, оливкову олію, твори мистецтва та інші предмети розкоші, щоб задовольнити свій смак до багатства.
В результаті цих економічних взаємозв’язків греки принесли світові найдавніші і досі первинні відомості про скіфів. Геродот, зокрема, залишив детальний опис географії, побуту, а часто й жорстоких звичаїв скіфів і підвладних їм земель. Інше джерело відомостей про скіфів, яке підтверджує багато з написаного Геродотом, стосується їхніх численних царських курганів, поширених по всій південно-центральній Україні та розкритих під час розкопок, які систематично тривають з кінця ХІХ ст. Ці кургани зберегли для нащадків те, чим були найбільш відомі скіфи: їхнє декоративне мистецтво, яке складалося переважно з тонко збалансованих зображень тварин у золоті та бронзі.
Невідомо, чи створювали це мистецтво скіфи для себе, чи, ймовірніше, замовляли грецьких ремісників, які жили в містах. Тим не менш, його теми відображають насильницький світ, населений скіфами, а його форми демонструють високий рівень технологій, який їхня цивілізація змогла виховати та оцінити. Зі скіфською та наступною сарматською епохою також пов’язують більш скромні могильні знаки, які мали форму кам’яних статуй стоячих або сидячих жінок висотою від одного до чотирьох метрів. Сотні цих кам’яних статуй, відомих у народі як скіфські баби, були виявлені по всьому південноукраїнському степу від річки Дністер на схід до Дінця і далеко за його межі.