Народився Григорій Федорович Квітка (літературний псевдонім—Грицько Основ’яненко) 29 листопада 1778 року в селі Основа під Харковом (нині вже чистина міста).
В родині батька, що походив із знатного старшинського роду й підтримував зв’язки з діячами культури (мав навіть домашній театр), здобув Григорій початкову освіту і виховання в патріархальному релігійному дусі. Потім навчався в Курязькій монастирській школі. П’ятнадцяти літ дворянського хлопця записали вахмістром в лейб-гвардії кінний полк, а вісімнадцяти літ він уже вважався ротмістром Сіверського карабінерського та Харківського кірасирського полків. Після відставки близько десяти місяців відбував послух у Курязькому монастирі.
Рано виявився у Григорія Квітки нахил до музики, літератури, театру. Це сприяло тому, що він самотужки опанував здобутки української, російської і світової літератури. Юнацькі роки майбутнього письменника минули на військовій та цивільній службі, і творча діяльність його почалася пізно, у віці десь близько тридцяти п’яти років.
Повернувшись після відставки й послуху в монастирі додому, Григорій Квітка розгортає енергійну громадсько-культурну діяльність: організовує літературно-музичні вечори, піклується про заснування в Харкові університету, стає організатором і керівником Харківського професійного театру, засновує «Товариство благодіяння» та на кошти цього ж товариства — Інститут шляхетних дівчат, а разом з 6. Філомафітським та Р. Гонорським видає журнал «Украинский вестник».
Щойно виходив у світ журнал «Украинский вестник», як харків’яни з цікавістю брали його до рук: тут кожному до вподоби знаходилися вірш, байка, стаття, нарис, переклад з іншомовного автора. Та найчастіше читачі шукали в журналі ті сторінки, з яких звертався до них у своїх лист ах-фейлетонах відомий адресат — придуркуватий поміщик Фалалей Повинухин. Він щоразу брався просторікувати про складні тогочасні проблеми з наївністю та безпосередністю простака, що вже само по собі викликало усмішку. А коли додати, що образ Фалалея, створеного російським сатириком М. Новиковим ще у XVIII столітті, мав у російській літературі ознаку неуцтва й тупості, то відображення в цих фейлетонах життя поміщиків через свідомість такого типа набувало, звичайно, гумористично-сатиричного забарвлення.
Не менш цікаво відзначити, що викривав ті чи інші сторони життя дворян-поміщиків під прибраним ім’ям Фалалея Повинухина представник дворянського роду — Григорій Квітка. До того ж, був він і одним з редакторів та видавців журналу — «Украинский вестник»…
Початок літературної діяльності Г. Квітки припадає на 1816 рік. Саме тоді в журналі «Харьковский Демокрит» з’явилося декілька його гумористичних віршів, жартівливих епітафій та акровіршів російською мовою. А в журналі «Украинский вестник» він виступив як прозаїк, очоливши відділ та виступаючи з «Письмами к издателю» за підписом Фалалея Повинухина.
З початком своєї літературної діяльності Г. Квітка не полишав активної участі в громадському житті міста. Найбільше уваги приділяє він театрові, де здружився з М. Щепкіним, який дебютував тут 1816 року. Служба відбирала багато часу, гальмувала творчість, зате збагачувала життєвим матеріалом: Г. Квітка розглядав скарги кріпаків на панів, виїздив у маєтки, проводив рекрутський набір, на власні очі спостерігаючи свавілля поміщиків. На основі здобутих вражень він протягом 1827—1830 років пише декілька комедій російською мовою. Першою з них була «Приезжий из столицы», за своїм сюжетом схожа з Гоголевим «Ревізором». Друга — «Дворянские вьіборы» — за гостру сатиричну спрямованість заборонена цензурою до вистави. Це було важким ударом для письменника, і за чотири місяці до наступних виборів на місце предводителя він раптово, без пояснення причин, склав свої повноваження, а потім декілька років ніде не працював. Лише 1831 року його обрали совісним суддею Харківського суду.
Етапним у житті Г. Квітки став 1833 рік, коли він надіслав видавцеві альманаху «Утренняя звезда» славнозвісну «Супліку до пана іздателя», написану українською мовою. «Супліка» була не просто посланням до видавця, а своєрідною декларацією, в якій автор доводив право на існування української літератури, зокрема української прози. Одночасно, мовби на підтвердження декларативної заяви фактом, в альманасі опубліковано і два перші прозові твори Г. Квітки українською мовою — гумористичне оповідання «Салдацький патрет» і уривок з повісті «Маруся».
Вони ознаменували початок нової української художньої прози, основним ге роєм якої став селянин.
Твори Г. Квітки-Основ’яненка українською мовою можна поділити на дві групи: одна — це сатирично-гумористичні, які продовжували бурлескно-травестійні традиції літератури XVIII століття, викривали духовне отупіння козацької старшини, висміювали неправдивість, пияцтво, обжерливість, а друга група — це сентиментально-реалістичні оповідання і повісті.
Крім усього, письменник створив декілька пєс, серед яких особливою популярністю користувалися і нині користуються комедії «Сватання на Гончарівці» (1835) та «Шельменко-денщик» (1838).
Поряд з українськими письменник продовжував писати й російські твори. Зокрема, на 1833 рік припадає початок роботи над романом «Жизнь и похождения Петра Столбикова».
Класичним твором російської і української літератур став роман «Пан Халявский», у якому Г. Квітка-Основ’яненко подав критичний розтин побуту трьох поколінь звичайних поміщиків, вдало зіставивши минуле з сучасним. У творі зображено, зокрема, невпевненість тогочасної молоді, яка, прагнучи відірватися від старого, ще не усвідомлює, яким має бути нове, а тому стає фактично втраченим поколінням.
Своєю творчістю, за визначенням радянських дослідників, Г. Квітка-Основ’яненко, як і Є. Гребінка, уособив своєрідність російсько-українських літературних взаємин, визначених одвічним зв’язком двох братніх народів. Він не тільки творив двома мовами, а й активно співробітничав у головніших прогресивних виданнях та альманахах Росії, майже всі його українські твори ще за життя були надруковані в російських перекладах та авт опер вкладах, стали доконаним літературним фактом для читачів усієї країни. Повістями і романами українського письменника захоплювалась молодь, популярним серед юних читачів були гумористичні оповідання «Салдацький патрет», «Пархімове снідання». Не випадково І. Франко, розмірковуючи над проблемами дитячого читання в статті «Женщина-мати», рекомендує передовсім гумористичні оповідання Г. Квітки-Основ’яненка.
Творчість першого прозаїка нової української літератури відіграла значну роль у розвитку красного письменства на Україні, російсько-українських літературних взаємин.
Започаткована ним манера оповіді набула вдосконалення під пером Марка Вовчка, майстерного розвитку в творах І. Нечуя-Левицького та Панаса Мирного.
Помер Г. Квітка-Основ9яненко 20 серпня 1843 року, поховано його в Харкові.