Грушевський Михайло

Грушевський Михайло (1866-1934) — відомий український історик, політичний діяч, публіцист. Народився у м. Холмі (тепер — Хелм, Польща). Освіту здобував на історико-філологічному ф-ті Київського університету (1890). Наукову діяльність розпочинав під керівництвом видатного історика В. Антоновича (1834-1908). Захистив дисертацію магістра за темою «Барське староство» (1894). У 1894-1914 викладав історію України у Львівському університеті. З 1897 по 1913 очолював наукове товариство ім. Шевченка, створив у Львові школу історії України, з якої вийшли такі відомі історики як І. Крип’якевич, С. Томашівський, О. Терлецький. В 1914-1917 відбував політичне ув’язнення в Симбірську. В березні 1917 обраний головою Української Центральної Ради, а з квітня 1918 був Президентом Української Народної Республіки. В 1919-24- був в еміграції, де активно займався науковою та публіцистичною діяльністю. Став засновником (1919) Українського соціологічного інституту у Відні. Повернувшись в 1924 з еміграції, займається науковою роботою. Обирався академіком Всеукраїнської Академії Наук (з 1923) та Академії Наук СРСР (з 1929). З 1931 жив і працював у Москві. Помер у Кисловодську, під час хірургічної операції. Похований у Києві. Основна наукова праця його — 10-томна «Історія України-Руси» (Львів-Київ, 1898-1937). Його перу належить також перша енциклопедія українознавства «Украинский народ в его прошлом и настоящем» (1914-1915), «Очерк истории украинского народа» (1904), «Ілюстрована історія України» (1911), драма «Хмельницький у Переяславі», «Історія української літератури» в 5-й томах (1913-27).