Гюго Віктор-Марі

Гюго Віктор-Марі (1802-1885) — видатний французький письменник та громадський діяч. Граф. Народився в м. Безансоні, в родині офіцера, який згодом став офіцером наполеонівської армії. Виступав як прозаїк, драматург, поет і публіцист. Ного перу належать, зокрема, такі відомі романи як «Б’юг-Жаргаль»(1829), «Собор Паризької Богоматері» (1831), «Легенда віків» (1857), «Трудівники моря», «Людина, що сміється» (1869), «Дев’яносто третій рік»; драми: «Король бавиться» (1832), «Марія Тюдор» (1833), «Анжело» (1835); повісті «День засудженого до смерті», «Клод Ге». Він — автор поетичних збірок «Осіннє листя», «Пісня сутінків», збірки політичної лірики «Відплата» (1853). Козацька тематика в його творчості репрезентована поемою «Мазепа» (1828), в якій відображено досить полемічний і суперечливий факт з життя Івана Мазепи, пов’язаний з любовною пригодою його молодості. У перекладі М. Рудницького поему опубліковано (в Україні) в книжці Ілька Борщака та Рене Мартеля «Іван Мазепа» (Київ, 1991) та в ряді інших видань. Творчості Віктора Гюго присвячено працю І.Франка «Соті роковини народження В. Гюго».