Кожний українець підтвердить, що мед — це солодке золото нашої Батьківщини, її «золотий запас». Україна не тільки багата на бджолярів, а й упродовж століть зберігає повагу до їхньої праці в самому серці народу. Скільки приказок та прислів’їв існує про мед — символ щастя й повноти відчуттів, символ любові! «Ти солодка, як мед!», — говорить своїй нареченій закоханий юнак; «слова наче мед», — іноді гак приємно почути гарну новину або краплину лестощів… Утім, до нашого столу він потрапляє не за помахом чарівної палички, а після багатьох місяців безперестанного піклування та пильної уваги до маленьких та ніжних створінь. Бджільництво — це мистецтво. «Щоби бджіл водити, треба серцем їх любити», — каже народна мудрість про цю нелегку справу.
Коли почалася історія бджільництва, точно не береться сказати ніхто. Ученими знайдено бурштин — скам’янілий прозорий шматочок смоли, який нараховує 15 млн років. Колись у ньому навіки застигла бджола. На гробницях єгипетських фараонів висікали бджіл як символ зневаги до смерті та ідеал охайності. У Стародавньому Єгипті на стінах храмів і палаців зображували бджіл, вулики та посуд з медом і воском. Перші письмові відомості про бджіл і використання меду та воску датуються XII—XIV ст. до нашої ери. Грецький філософ Гомер змальовував використання меду і воску в домашньому вжитку, а в Аристотеля (V ст. до н. е.) описується життя бджіл, їх розведення й утримання.
Україна здавна славилася пасічництвом. Монастирі, козацькі старшини та й простий люд тримали бджіл. З багатьох заморських держав численні каравани везли в Київську Русь найрізноманітніші товари, обмінювали їх на продукти бджільництва. Величезну роль відіграла тоді ця працьовита комаха у становленні української державності. Князь Ігор, після затвердження договору з візантійськими послами, разом з іншими дарами підніс їм віск, а його дружина Ольга — караван з 40 посудинами, що були наповнені медом і воском. У давнину продукти бджільництва обмінювали на золото, срібло, дорогоцінні прикраси, шовк. За часів Візантії мед і віск були справжньою валютою. А пов’язано це з тим, що в Україні здавна вміли виготовляти мед надзвичайно високої якості.
Сама історія бджільництва розподіляється на декілька періодів. Спочатку існувало просто мисливство за дикими бджолами. Тоді бджоляр-мисливець знаходив у лісі дупла з бджолами і восени виламував гніздо, забираючи мед та віск, попередньо закуривши бджіл. Пізніше виникло так зване бортне бджільництво: пасічник видовбував у дереві штучне дупло (борть) і чекав, поки таке дупло не заселять бджоли. Згодом розвинулося колодне бджільництво — людина побачила, що необов’язково борть повинна бути видовбана в дереві, адже зручніше спочатку зробити дупло в колоді, а потім підняти її на дерево і закріпити там.
Початком якісно нового етапу розвитку галузі вважають 1814 р. Саме тоді наш видатний співвітчизник Петро Іванович Прокопович винайшов перший у світі рамковий (розбірний) вулик і заклав основи раціонального бджільництва. Його революційний винахід раціоналізував техніку бджільництва та значно підвищив його продуктивність. Відтак відпала необхідність закурювати бджіл; пасічник мав змогу підняти дашок вулика і подивитись, як працює матка, чи є розплід, чи треба підгодувати комах і чи не завелися серед них шкідники. У різні історичні періоди в різних країнах люди робили вулики з соломи, глини, скла, металу тощо. Утім, найпопулярнішою конструкцією залишається рамковий вулик із дерева.
І хоча П. Прокопович став бджолярем відносно пізно — у 40 років, встиг зробити дуже багато: написав близько півсотні праць, присвячених пасічництву, а 1827 р. заснував першу Європейську школу бджільництва, яка проіснувала 53 роки. Тут навчалися не тільки українці, а й посланці з інших країн.
Історичний досвід та традиції галузі підтримувались і в подальші періоди її розвитку. Упродовж 1920—1980-х рр. наукове забезпечення здійснювала Українська дослідна станція бджільництва, яка мала відповідну матеріально-технічну базу, широко розгалужену мережу зоотехнічного та ветеринарного забезпечення. З 1989-го ці функції перебрав на себе новостворений науково-дослідний і технологічний інститут бджільництва (нині Національний науковий центр «Інститут бджільництва ім. П. І. Прокоповича УААН»), На його базі діють Спілка пасічників та Асоціація апітерапевтів України, Національна асоціація пасічників України «Укрбджолопром», а також фонд ім. П. 1. Прокоповича.
Бджільництво за останні 15 років — єдина галузь сільського господарства, яка збереглася й успішно розвивається. Це можна безперечно пояснити й тим, що як і за радянських часів бджільництво близько 80 % мас приватний характер, й тільки 20 % припадає на державні та кооперативні господарства.
За даними Міністерства статистики в усіх категоріях господарств нараховується 3,4 мли бджолиних сімей, які забезпечують виробництво 60 тис. тонн меду щорічно (один кілограм на кожного українця); 1,5 тис. тонн воску та близько 100 тонн пилку. Важливим економічним показником галузі є виробництво додаткових продуктів бджільництва — прополісу, маточного молочка, трутневого гомогенату, бджолиної отрути, що є основою виготовлення низки цінних лікувальних препаратів та продуктів харчування.
Як відомо, бджільництво України має медово-запилювальний напрям. Це стосується насамперед південного, східного, центрального й північного регіонів. Перші — забезпечують переважно запилення соняшнику, гречки та інших культур, західний — спеціалізується, здебільшого, на розведенні карпатських бджіл. Пакети та матки цих бджіл частково реалізуються в інші регіони України, частково — експортуються (Росія, Білорусь, Польща). Окрім цього, в галузі бджільництва розрізняють медово-товарний, запилювальний, бджолорозплідницький та комплексний виробничі напрями. Медово-товарний переважає, головним чином, у гірничо-лісових, лісостепових та гірських районах, багатих на природні медоноси. Запилювальний напрям розвивається у господарствах, де бджіл використовують для запилення площ овочівництва відкритого грунту, а також гречки, соняшнику, конюшини, еспарцету, плодово-ягідних та баштанових культур. Застосування зокрема бджолозапилення у тепличних господарствах дає змогу одержувати високі врожаї овочів з найменшими затратами, уникаючи трудомісткі роботи із штучного запилення. Розплідницький напрям характерний для південних районів України та західного регіону. М’яка, нетривала зима тут сприяє хорошій зимівлі бджіл із невеликими затратами кормів, а рання весна — швидкому зміцненню і росту бджолосімей. В районах Степу та Лісостепу є всі умови для одержання меду, воску, квіткового пилку, прополісу, бджолиної отрути, розмноження бджолиних сімей і маток для реалізації. Окрім того, бджіл використовують для запилення сільськогосподарських ентомофільних культур.
Україна належить до країн з розвиненим бджільництвом, де є багатий генетичний фонд для селекції пчіл і одержання високоякісного меду з різних видів рослин. Його основу становлять суто національні породи — українська степова, карпатська, поліська, кримська гірська. В результаті науково-дослідної роботи впродовж 20 років завершено створення внутрішньопородного типу українських бджіл «Хмельницький», за найменуванням місцевої популяції, з якої використано вихідний матеріал для селекції. Формування його зосереджено в племінному бджолорозпліднику «Прибузькі медобори» Хмельницької області. В основу відбору, а також бракування сімей, які не відповідають рисам української породи, покладено ознаки екстер’єру бджіл, продуктивні якості й особливості їх етології.
В сучасних умовах ведення бджільництва щорічно за зимовий період гине в середньому по країні 10 % або 300—350 тис. бджолосімей. Зменшення відходу, скажімо до 2 %, збереже — понад 200 тис, така кількість, наприклад, утримується в Полтавській області. Нова «Технологія дистанційного контролю зимівлі бджолиних сімей», розроблена науковцями, дає змогу контролювати пасіки в зимовий період на відстані за допомогою дистанційної системи (датчики температури, спеціальна рамка з датчиками, прилад вимірювання температури) без втручання в життєдіяльність комах, порушення їхнього спокою. Співробітниками Інституту також підготовлена «Технологія використання біологічно активних композицій для покращення якості маток», завдяки якій їхня плодючість підвищується не менше, як на 17 %.
Кормова база є чи не найважливішою проблемою ведення бджільництва. У зв’язку з цим Інститут розробив «Технологію комплексного використання ентомофільних сільськогосподарських культур», яка може бути інтенсивним методом підвищення продуктивності землеробства, адже вона пропонує не тільки забезпечення бджіл безперервним медозбором, а й використання медоносів для підвищення родючості грунтів.
Надзвичайно важливою проблемою була і залишається розробка нових ефективних методів боротьби із захворюваннями бджіл. В результаті проведених досліджень розроблена «Технологія комплексного оздоровлення бджолиних сімей від аскосферозу», яка містить застосування зоотехнічного прийому створення безрозплідного періоду в комплексі з використанням лікувальних та дезинфікуючих заходів. Виготовлено експериментальну партію препарату «Здорова бджілка» (з протинозсмагозно-аскосферозним ефектом); нині проходить перевірку у виробничих умовах в Київській, Миколаївській, Львівській та Кримській областях.
Розроблено та затверджено новий стандарт ДСТУ 4497:2005 «Мед натуральний. Технічні умови», введений у дію з 1 січня 2007 року.
В Україні бджоли були і є улюбленцями не тільки пасічників, а й усього українського народу. Держава завжди виявляла турботу про бджільництво. Є в нас вищі навчальні та дослідницькі заклади, є державний Закон про охорону бджільництва, утім, попри все це галузь не процвітає належним чином.
Формуючись у самостійну гілку народного господарства, бджільництво потребує комплексного підходу до свого розвитку, взаємозв’язку зі спорідненими галузями на підставі взаємовигідних економічних відносин та паритету цін.
Сьогодні в усіх розвинутих країнах світу існує величезна індустрія медопродуктів: безалкогольні і слабоалкогольні напої, кондитерські вироби, фармакологічні препарати тощо. їх у красивих упаковках можна придбати в супермаркетах та в аптеках. Українські ж бджолярі вимушені продавати свою продукцію обабіч шосейних доріг у скляних банках. А спеціалізовані магазини, які зосталися ще з союзних часів, залишилися на тому ж рівні сервісу, що й багато років тому. На ті ж ярмарки меду, що двічі на рік проводяться в столиці в Інституті бджільництва, більшість пасічників не в змозі доїхати через матеріальну труднощі. Тому часто їхня продукція за безцінь скуповується перекупниками.
Нині через Укрїину з Китаю в країни Європи транзитом транспортують 80 тис. тонн меду. Тоді, як український, якого виробляємо 60 тис. тонн на рік, не експортується в жодну зарубіжну країну. Причиною цього є відсутність євростандаріїв медопродуктів, відповідного типу лабораторій, незадовільна робота ветеринарної служби.
Відсутня сьогодні в Україні й реклама апіпродуктів. Хоча вони безпосередньо пов’язані з профілактикою захворювань та програмою здорового способу життя.
Та все ж, наша держава посідає провідне місце в світі за обсягом виробництва продуктів бджільництва, завдяки багатотисячному загону українських пасічників. Саме через їхню сумлінну працю наш мед не просто смачний і корисний, — він вважається кращим у світі!
На ХХХХ Всесвітньому конгресі Міжнародної федерації бджільницьких асоціацій АПІМОНДІЯ, що відбувся в Мельбурні (Австралія), Україна посіла друге місце за кількістю здобутих нагород серед понад 100 країн, поступившись за показником тільки господарям — австралійцям. Чотири золоті та чотири бронзові медалі в різних номінаціях і, на додачу, корона Медової Королеви — Де сенсаційне досягнення для країни, яка вперше винесла свою продукцію на суд вимогливої міжнародної спільноти. Утім, набагато промовистою за кількість нагород с їх якість. Український мед з білої акації отримав золото у найпрестижнішій номінації Конгресу — «Комерційний мед» — і відтепер офіційно іменується «Кращим медом світу»!
Для розуміння високого рівня цих нагород варто розказати про саму Міжнародну федерацію АПІМОНДІЯ, яка гостинно прийняла наших співвітчизників. Це — найавторитетніша організація у світовому бджільництві. До неї належать понад 70 бджільницьких асоціацій з різних країн світу, провідні наукові установи, найбільші виробники продуктів бджільництва, бджільницького обладнання та устаткування. Понад століття, починаючи з 1897 p., АПІМОНДІЯ один раз на два роки проводить Всесвітні Конгреси в різних країнах, присвячуючи їх проблемам бджільництва, запроваджує нові програми та розвиває науковий напрям бджільництва. Конгреси АПІМОНДІЇ — найбільша подія в цій галузі. 2007 р. членство в Міжнародній Федерації Бджільницьких Асоціацій здобула Всеукраїнська Громадська Організація «Братство Бджолярів України», що репрезентувала нашу державу на цьому високому зібранні. Таким чином, Україна офіційно долучилася до світової бджільницької спільноти.
Варто відзначити також золоту медаль за краще сухе медове вино та гран-прі Всесвітньої бджільницької виставки АріЕХРО-2007 — золоту медаль за кращий виставковий стенд. Іще одну — найвищу нагороду отримано у номінації «Бджільницькі колекції» — за унікальну збірку поштових марок на тему бджільництва, зібрану луцьким пасічником Миколою Іщуком. Бронзу завойовано у категоріях «Декоративні свічки з натурального бджолиного воску», «Комерційний натуральний бджолиний віск», «Декоративна демонстрація з меду та воску», а також «Дидактичний матеріал на тему бджільництва» — за колекцію печаток зі словом «Мед» сорока різними мовами. У цілому, як відзначили учасники Конгресу з різних країн, Україна, що до того була мало відома у світовій медовій галузі, на австралійському форумі викликала справжній фурор, голосно заявивши про свій потенціал одної з провідних бджільницьких країн світу.
За висловом Голови Організаційного Комітету Конгресу та Президента Асоціації Бджолярів Західної Австралії Террі Раяна (Теггу Ryan, «у вересні 2007 року українські бджолярі поставили Україну на бджільницьку карту світу»!
На церемонії закриття керівник української делегації Т. Васильківська заявила про подання заявки на проведення АЛІМОНДІЇ-2013 в Україні. Тож є усі підстави сподіватися, що до 2013 р. українське бджільництво подолає існуючі проблеми і перетвориться на стабільну й зростаючу галузь. Україна зустріне гостей з усього світу вже у загальновизнаному статусі однієї з провідних бджільницьких країн. Майбутній світовий Конгрес має стати кульмінацією відродження всесвітньої слави України як медової держави. Ми уже володіли цією славою тисячу років тему, коли Київська Русь експортувала мед, віск та медові напої в усі кінці тодішнього світу. І нині стоїмо на шляху повернення цієї слави. Фундамент розвитку українського бджільництва — любов до бджіл «усіх, хто з ними справу має і завжди про них дбає».