Джура. Джурами на Січі називали хлоп- ців-підлітків, що були помічниками і зброєносцями в досвідчених запорозьких козаків і військових старшин, проходячи при них школу військового мистецтва й фізичного й духовного загартування, переймаючи їхній бойовий досвід.
Джури також обов’язково навчалися в січовій школі. Коли хлопцеві виповнювалося 16 років, його записували до куреня. Безродинні січовики нерідко мали джуру за прибраного сина, який успадкував їхнє майно, зброю, коней. Мешкав і харчувався джура в тому ж курені, що і його наставник.
Запорозькі козаки залучали на Січ підлітків найбільше з Гетьманщини. Українські хлопчики охоче йшли на Запорожжя. Народ дуже поважав запорозьких козаків як легендарних лицарів, захисників рідної землі. Січове товариство об’єднувало людей високої військової майстерності, відчайдушної хоробрості, безмежної відданості Вітчизні. Тому великою честю було належати до нього. Майже кожен український хлопець мріяв стати запорозьким козаком.
Народна дума «Хведір Безродний» зворушливо розповідає, як постріляний та порубаний ворогами Хведір промовляє до джури:
«Джуронько мій, малий-невеличкий!
Возьми ти мого коня вороного,
І шаблю булатную.
Пищаль семип’ядную».
І свій каптан дорогий із себе скидає.
I тяги червонії із себе знімає
Та джурі Яремі на руки оддавав:
«А візьми ж ти, джуронько мій,
Малий-невеличкий Яремо,
Каптан дорогий, од піл до коміра
Золотом гаптований,
І тяги червонії на себе надівай,
І на мого доброго коня сідай.
Та передо мною козацький обичай увесь обертай;
Чи можеш ти знати
Козацький звичай козакам оддавати?»
То джура Ярема Ой да добре дбає,
Да на коня сідає.
Ой да перед ним повертає.
То Хведір бездольний, безродний.
Гей да промовляє словами,
Да обіллється гірко сльозами:
«Ой да благодарю же тебе.
Господа милосердного.
Ой що не ледай-кому.
Гей, моя худоба буде доставати.
То він буде за мене
Господа милосердного прохати».