Дзюба Юрій Володимирович (нар. 1950, м. Харків) — робітник. Учасник укр. руху опору. Політв’язень рад. тюрем і концтаборів (1973-78).
Наприкінці 60-х вступив до Харків, унту на інженерні курси. Але, не вважаючи себе вільним громадянином на Україні й на знак протесту проти реліг. переслідувань та русифікатор, політики, навесні 1971 написав листи до Міністерства внутр. справ СРСР, до Ген. секретаря ООН та в ін. офіц. інстанції із проханням позбавити його рад. громадянства й дозволити емігрувати до США. Ці звернення й листи було кваліфіковано як антирад., проти нього розпочалися репресії. Д. був змушений залишити навч. на ун-тських курсах. Протягом 1971-73 було тричі звільнено з роботи «за власним бажанням». Улітку 1973 повторно звернувся до Харків, відділу віз і реєстрацій.
20.08 т. р. заарешт. за звинув. у розповсюдж. наклепи, вигадок, що <щорочать рад. держ. і сусп. лад». Під час розслід, його справи Д. тричі піддавали психіатр, експертизі, ост. разу — в Ін-ті ім. Сербського в Москві. Було визнано психічно здоровим.
23.06.1974 засудж. Харків, міськ. судом за ст. 62 ч. 1 КК УРСР на 5 р. таборів сув. режиму. Покарання відбував у 36-й та 37-й зонах Перм. ВТК. Д. брав акт. участь у таборових акціях за надання статусу політв’язня. На знак протесту проти свавілля таб. адміністр. відмовився від рад. громадянства. За свою правозах. діяльність понад рік відсидів у ШІЗО та ПКТ. У липні 1978 переведено до Харків, тюрми. 1.08.1978 у заяві на ім’я Ген. секретаря ЦК КПРС Л. Брежнєва знову просив звільнити його від рад. громадянства та дозволити йому виїхати до «будь-якої країни християн, світу».
19.08.1978 по закінченні терміну звільг нено. Поселився в батьків у Харкові. Влаштувався робітником на взуттєву фабрику. У вересні 1978 за спробу зустрітися з амер. консулом у Москві було поставлено під адмін. нагляд. 1979 знову розпочав заходи для відмови від рад. громадянства. Від часу звільнення налагодив тісні контакти з членами групи «Право на еміграцію», а також листувався із репресов. укр. патріотами. Неодноразово зазнавав переслідувань органами ІСДБ. 1979 проти нього було порушено справу про «хуліганство». Протягом 1980-81 допитувано в справах В. Калиниченка, І. Сокульського, Г. Алтуняна, О. Зінченка.
У червні 1981 засудж. на З міс. примус, праці з відбуттям їх на місці роботи за відмову давати свідчення на суді над А. Коряґіним.