Фольклор виник за багато століть до того як розвинулась писемна література, саме в процесі трудової діяльності людини, і попервах мав практичне значення: супроводжуючи важку працю, сприяв її полегшенню.
З найдавніших часів усні поетичні твори використовувались і з освітньою та виховною метою: в них зустрічалися поради щодо праці, ремесла, поведінки. Протягом століть виконував фольклор важливу педагогічну функцію — був мовби неписаним підручником з педагогіки.
Приклади дитячого фольклору
Колискові пісні (Ой ходить сон, Ой ти, коте, коточок, Люлі, люлі)
Пестушки та утішки (Ладі-ладусі, Пташка маленька, Сорока-ворона, Гоп-гоп, Кую, кую чобіток, Диби-диби)
Календарно-обрядові пісні (А вже весна, Розлилися води, Іди, іди, дощику, Ой вийтеся, огірочки, Ой у полі жито, Вийшли в поле косарі, Щедрик, щедрик, щедрівочка, Лелека, Два півники, У цьому дворку, як у вінку, Гайку, гайку)
Прислів’я та приказки (про розум, про добро, про мову, про дружбу …)
Нині неможливо відтворити в оригіналі фольклорні твори, що виникли в найдавніші часи, скажімо, у наших далеких пращурів — східних слов’ян. Однак на підставі історичного вивчення усної творчості братніх російського, українського й білоруського народів учені дійшли висновку, що ще задовго до утворення Київської Русі східні слов’яни мали вже такі види й жанри усної літератури, як пісні трудові, обрядові-звичаєві, казки та загадки, перекази та легенди, прислів’я та приказки.
Багато видів і жанрів, що були художнім надбанням фольклору далеких наших предків, переходячи з покоління в покоління і при цьому зазнаючи великих змін, дійшло аж до наших днів і нині зберігає своє виховне та естетичне значення. Те саме можна сказати про твори дитячого фольклору, що й сьогодні відіграють важливу роль у пізнанні й розумінні навколишнього світу, в розвитку мови й мислення дитини.
Термін дитячий фольклор ввели в науковий обіг радянські дослідники усної народнопоетичної творчості. Переважна більшість серед них поділяє дитячий фольклор на три групи:
Різні види фольклору, створені дорослими спеціально для дітей: колискові пісні, пестушки, утішки, казочки, небилиці, скоромовки.
Твори, що поступово перейшли до дітей із загальнофольклорного доробку, як-от: казки про тварин, деякі обрядові пісні, загадки, прислів’я, приказки.
І власне дитячий фольклор, створений самими дітьми: ігрові пісні, лічилки, жарти, дражнилки.
Відповідно до сучасної педагогічної класифікації дитячого віку розрізняють і фольклорні твори — для малят, для дітей переддошкільного й дошкільного віку, молодшого шкільного та середнього шкільного віку. Тож немовлятам співають колискових та розважальних пісень; пізніше дитина слухає пестушки, утішки, коротенькі пісеньки; дошкільнята й самі починають виконувати різні пісеньки, слухають і навіть розказують маленькі казочки; учні молодших класів починають читати збірки народних казок і пісень для дітей, знайомляться з деякими історичними піснями, думами та билинами; учні середнього шкільного віку сприймають не лише дитячий фольклор, а й засвоюють доступні їх розумінню кращі зразки усної народної творчості для дорослих.
Мати, стомлена роботою в полі, схилилася над колискою. В кутку ще трохи чадить згашена скіпка, крізь запнуте дірявою рядниною віконце сіється бліде місячне світло. Неспокійно ворочаеться в колисці дитя: не бере його сон. Певно, голодне. І з вуст матері вихоплюються раптом слова: «Ходи, сонку, в колисоньку, приспи мою дитиноньку…» Почала тихенько наспівувати і розмріялась мати: їй віриться, що піснею можна не тільки навіяти спокійний сон, а й відігнати лихо від свого дитяти:
Ой щоб спало — щастя мало,
Ой щоб росло — не боліло…
Тужить і мріє мати, а її дитина з перших днів свого життя поринає отак у чарівний світ народної поезії. І перш ніж навчитися говорити й співати, маля слухає колискових, або, як їх ще називають, материнських пісень. Згодом, почавши дибати по хаті, прилучається до ігрових пісень. А там, швидко підростаючи, вже захоплюється казками, розмірковує над загадками, вчиться мудрості й досвіду з прислів’їв та приказок, а в зрілому віці знайомиться з народними баладами, переказами й легендами, з билинами, думами й піснями історичними.
Одним з найбільш поширених видів дитячого фольклору є пісні.
Найперші уявлення про світ дитина одержує з колискових пісень. Це і є перші зразки народнопоетичної творчості, з якими зустрічається маля. Колисанки, складачами котрих, найпевніше, були матері, відзначаються теплотою й щирістю почуттів, лагідністю тонів.
Якщо колискові пісні мають приголубити, заспокоїти й, зрештою, приспати дитину, то поезія пестування, до якої належать пестушки й утішки, навпаки, закликає малят до діяльності.
Дуже близькими до пестушок і утішок є так звані примовки та підказки.
Для дітей трохи старших мають велике пізнавальне і виховне значення стародавні календарно-обрядові пісні, пісні про природу, про людську працю, що в зміненому вигляді перейшли від дорослих до малечі, а також пісні-ігри, заклички або замовляння, жартівливі пісні й небилиці (перевертні), лічилки тощо. У пізніші часи було створено саме для дітей цілий цикл пісень про природу, які славили труд, людину-творця, засуджували лінощі, недбайливість, привчали дитину любити працю.
Поширені в дитячому фольклорі пісні-ігри (хороводні), вони виховують кмітливість, колективізм, розвивають мову і музичний слух виконавців.
Користуються популярністю серед малих дітей пісеньки-заклички, яких співають, звертаючись до явищ природи, до рослин або тварин. Наприклад, щоб дощ пішов, просять: «Іди, іди, дощику…», а щоб припинився, співають: «Не йди, не йди, дощику…» Походять ці пісеньки від давніх замовлянь, котрі складалися в ті далекі часи, коли людина вірила в магічну силу слова і прагнула впливати ним на сили природи.
Під час ігор діти самі часто стають авторами і виконавцями так званих лічилок, за допомогою яких розподіляються ролі учасникам у будь-якій забаві, визначається, кому починати гру, кому водити , або жмуритися.
До створюваних самими дітьми належать також невеличкі пісеньки-дражнилки. Вони повинні викликати сміх, щоб ославити супротивника, засудити окремі вади в його поведінці.
Протилежна мета у мирилок — невеличких пісеньок, розрахованих па те, щоб забути недавню сварку.
До малих фольклорних форм відносимо прислів’я та приказки, загадки та скоромовки, які здавна відігравали важливу виховну роль. У них відбилося все, що народ думав про суспільне життя, про людські характери і взаємини, про побут і працю. Так, наприклад, загадки були однією з форм навчання дітей, бо в цих творах закладено життєвий досвід і знання народу, на них можна перевіряти розумові здібності хлопчиків та дівчаток.
Багато загадок, видозмінюючись, перетворилися з часом на запитання-жарти. Близькими до них є і головоломки, і шаради.
Важливу роль у виробленні в дітей дикції, ясної і чіткої вимови слів і складів відіграють скоромовки.
Чи не найбільшого поширення набули поміж дітей різного віку (від дошкільнят до підлітків) народні казки, що з давніх-давен правили і за підручник, і за енциклопедію для простого неписьменного люду, зокрема і для дітей.
Найперше малята знайомляться з казками про тварин. Ці казки виникли ще в докласовому суспільстві серед дорослого населення, яке займалося скотарством та мисливством. Поступово втрачаючи
елементи магічності й міфологічності, казки про тварин набули рис цікавих пізнавальних та повчальних творів.
У чарівниху або фантастичних, казках відбилися мрії і прагнення народу до кращого життя, до підкорення сил природи, до вдосконалення знарядь праці, до перемоги над хворобами. У цих казках виведено яскраві образи позитивних героїв — Вернигори, Вернидуба, Іллі Муромця, Кирила Кожум’яки, Котигорошка, Івана Побивана.
Пізніші за своїм походженням соціально-побутові казки, що відтворюють класові суперечності феодального й капіталістичного суспільства. В них, як правило, немае надмірної фантастики, дія найчастіше відбувається в сільському середовищі. Багатьом з них притаманний елемент сатири або гостре антирелігійне спрямування.
Загалом цінність усної народної творчості, її пізнавальне, виховне і естетичне значення не раз підкреслювали класики марксизму-ленінізму, видатні педагоги й письменники. Твори дитячого фольклору і нині відіграють, поряд з творами писемної літератури, велику роль у вихованні підростаючого покоління.