Дніпровські пороги. У нижній частині Дніпра в давнину існувало кілька порогів, які суттєво заважали судноплавству на цій річці. У наш час, після спорудження в 1932 греблі Дніпрогесу, всі вони виявилися у глибинах дніпровських водосховищ.
До нас дійшли такі назви порогів: Кодацький, що знаходився вище впадіння р-Сури у Дніпро, а ще — Сухий, Ханський, Дзвінець, Княжинець, Ненаситець, Воронова Запора, Верхній Вольний, Вудильський, Лісний, Тавольчаний і Нижній Вольний. Втім, існує менш давній перелік (дев’яти) порогів (з півночі на південь): Кодацький,
Лоханський, Сурський, Звонецький, Ненаситець, Вовнігівський, Будильський, Лишій, Вільний. Під час прийому до козацького товариства, а також під час посвят у іюзаки-запоріжці, молодим козакам, які пройшли вишкіл на Січі, нерідко влаштовували на порогах випробування. Козак мав подолати на човні один чи кілька порогів. Така підготовка ставала в пригоді тим козакам, що вирушали у морські походи.
Історична доля дніпровських порогів
На Україну припадає половина течії її головної річки — Дніпра: 1090 кілометрів та ще 115 кілометрів по кордону з Білорусією. І хоч співається в народній пісні:
Ой із устя до Дніпра вершини
Сімсот річок і чотири –
Усі в Дніпрі упали,—
насправді в Україні до басейну Дніпра належало 1156 річок, довших за 10 кілометрів. Тільки в межах Києва до Дніпра впадало понад 30 (!) річок та річечок.
Усе історичне життя нашого народу пов’яза-» з Дніпром. Саме на ньому побудувався Кий, заснувавши наш славетний Київ. Древнім шляхом «із варяг у греки» Дніпром плавали човни Аскольда, Олега, Святослава.
Широкий, повноводний Дніпро, з його притоками, припливами, лиманами та озерами, розкішними плавнями, багатими на всякого звіра, птаство, на ліси, приваблював козаків, і вони селилися на його берегах і островах.
Трохи вище острова Хортиці й далі вниз за течією протягом 40 кілометрів Дніпро перетинали від одного берега до другого грізні пороги — кам’яні поперечні пасма, підводні й надводні скелі, а також забори — підводні скелі й велетенські камені, які там-сям лишали вузькі проходи. Дніпрові хвилі, вдаряючись об пороги, піднімалися вгору, потім падали вниз зі страшним клекотом, переливаючись кількома лавами.
Візантійський імператор, історик Константин Багрянородний, описуючи Дніпрові пороги в середині X ст., розповідав, що руси, прямуючи Дніпром, «висаджують людей на суходіл і тільки самі речі лишають у суднах. Так вони босими ногами лапають дно, щоб десь не наткнутися на камінь, а тим часом інші посувають веслами ніс, зад, середину, корму суден і так з великою осторогою проходять цей перший поріг через дрібні берегові протоки річки». Деякі пороги руси обходили суходолом, судна тягли волоком.
Наприкінці XVIII ст. влітку і восени, коли пороги були непрохідні, купці спиняли судна коло порогів, виймали товари й везли їх 70 верств суходолом до фортеці Олександрівської біля гирла річки Суха Московка; там вантажилися на нові судна і йшли вільно до самого гирла Дніпра.
Тільки вправні й відчайдушно сміливі запорозькі лоцмани проводили судна через пороги і забори.
Видатний знавець Запорожжя академік Дмитро Яворницький під час будівництва в 30-х рр. XX ст. Дніпрельстану, перед затопленням порогів, здійснив експедицію на козацькому човні-дубі й, залучивши велику кількість історичних джерел, склав альбом порогів та заборів, написав географічно-історичний нарис про цю частину Дніпра, її історичне значення, природу та розповів про археологічні знахідки. Вчений описує острови, береги, печери, припливи, протоки Дніпра, балки, що впадають у нього, повідомляючи навіть про зміни назв. Особливо докладний опис поселень на берегах, зокрема численних запорозьких зимівників, імена господарів яких послужили назвами для багатьох місцевостей.
Ілюструючи розповідь історичними документами, Д. Яворницький показує, що десятки, сотні тисяч десятин запорозької землі з поселеннями, які прилягли до порогів, після зруйнування і скасування Січі в 1775 р.
За описом Яворницького, перший поріг — Кодацький — простягнувся через Дніпро навпроти села Кодацького. На цьому правому високому березі є залишки фортеці Кодак, яку в 30-х роках XVII ст. побудував французький інженер Гїйом Левассер де Боплан.
Через сім верств нижче Кодацького порога Дніпро перетинав Сурський поріг, через який вода падала двома лавами. За ним був Лохансьпоріг, один з найнебезпечніших. Вода переливалася через нього трьома лавами. Праворуч цього порога вивищувалися Буздиханові скелі, і біля самого берега Стрільча скеля (Лоханська стрілиця), нижче якої — Стрільчана забора, за нею вниз — два великі камені Богатирі, а між нимии ще дві забори — Богатирська і Стрільча.
На відстані п’яти верств від Лоханського порога бушував Дзвонецький поріг. Дніпрова вода спадала тут чотирма лавами.
За шість верств нижче Дзвонецького йшов Ненаситецький поріг, який мав ще назви Ненаситець, Дід-поріг, Ревучий. Це був найбільший і найстрашніший з усіх Дніпрових порогів. Вода тут спадала дванадцятьма лавами.
Найнебезпечнішим тут був вир, який створювався у форватері Дніпра нижче порога, 20 сажнів завглибшки, його називали Пеклом. Ненаситець — єдиний з порогів, вода біля котрого не замерзала взимку, він завжди був укритий піною. За свідченням Яворницького, це була могутня стихійна сила і разом з тим чудове, захоплююче, привабливе видовище.
Тринадцять верств відділяли від Ненаситця Вовнізький (Вовнігівський) поріг, його ще називали Внук-поріг. Він, справді, після Діда-порога, тобто Ненаситця, був найбільшим з Дніпрових порогів. Внук-поріг падав чотирма лавами і в негоду, в бурю перегукувався з Дідом-порогом. Яворницький пише: «Ось реве, шумить, гуде, струшує воду Дід-поріг, коли це зразу циць — і неначе він обірвавсь, та аж глухо застогнав. Тоді починає Внук-поріг: реве, шумить, гуде, коли ось і цей зразу циць — і обірвавсь, та аж глухо застогнав. І вп’ять Дід-поріг, а після нього вп’ять Внук-поріг». За Вов-нізьким порогом через п’ять верств піднімався Будильський поріг з двома водоспадами — на
сто сажнів один вище другого. За цим порогом далі по Дніпру був знаменитий Таволжанський перевіз, про який згадує у своєму щоденнику за 1594 р. посол німецького імператора в Запорозьку Січ Еріх Лясота. У XIX ст. тут перевозили чумаків, які їздили до Криму по сіль і рибу. На кожен з двох паромів поміщали по 20 чумацьких возів з волами.
Передостанній, так званий Лишній поріг, перетинав Дніпро на чотирнадцять верств нижче свого попередника — Будильського порога, а падала вода через нього двома лавами.
І, нарешті, останній поріг — Вільний, який лежав на Дніпрі на п’ять з половиною верств нижче від Лишнього. Цей поріг досить великий, вода через нього падала п’ятьма лавами.
Під час спорудження Дніпрогесу в 1927-1932 рр. дніпровські пороги були затоплені. Протягом 50-70 рр. XX ст. в серединій і нижній течіях Дніпро був перетворений у каскад ГЕС і водосховищ: Київське, Канівське, Кременчуцьке, Дніпродзержинське, Дніпровське, Каховське. Негативні екологічні наслідки цього стали очевидними і болісно відчутними у 80-90 рр. XX ст.
Порушена природна рівновага між акваторією і повітряним простором погано впливає на клімат. Штучні моря вкриті товстим шаром синьо-зелених водоростей, що отруюють воду, згубно діють на стан Дніпра, знищують його
рибне багатство. Розмиваються береги, затоплені величезні площі родючої землі, луків і пасовищ. Під водою опинилися старовинні українські села, історичні святині нашого народу, козацькі церкви та могили.