Відомий історичний факт: 26 січня 1918 р. в Києві почалось збройне повстання на заводі «Арсенал», до якого приєднались робітники інших підприємств. Йшли жорстокі бої між робітниками і петлюрівцями. О. Довженко був безпосереднім свідком тих пам’ятних подій, які і лягли в основу його нового сценарію «Арсенал». Тут продовжується тема пролетарської революції на Україні, а більшовик Тиміш (у «Звенигорі» він був, власне, заявлений) виступає уже як центральна постать. О. Довженко вважав, і!цо його герої мало персоніфіковані, що він оперував насамперед класовими категоріями, проте образ робітника Тимоша увійшов в історію як одне з найбільших відкриттів світового екрана. Автор розглядав фільм як глибоко політичний, а себе як «політичного бійця», який поставив перед собою дві мети: громити український націоналізм і шовінізм й бути «поетом і співцем» робітничого класу.
Коли створювався «Арсенал», уже були «Панцерник «Потьомкіи» і «Жовтень» С. Ейзенштейна, «Мати» В. Пудовкіна. Тема революції мала великі традиції в літературі і живопису. Довженків «Арсенал» виростав з народного епосу, фольклорної поетики, руйнуючи усталені канони, штампи. Автор майже зовсім не звертається до титрів. Слово на екрані він використовує для поглиблення літературного образу у взаємодії з зображальним рядом. Після перших кадрів — показу невтішного горя матері — напис з народної думи: «Ой, було у матері три сини…» Іде військовий ешелон з солдатами: «Була війна…». Самотня хата, солдатка і босонога дитина. Напис: «Нема у матері трьох синів…». На екрані з’являється літия жінка — вона засіває сумне поле. Такий асинхронний монтаж слова і зображення породжує асоціативність, художній підтекст. Анрі Барбюс назвав «Арсенал» «великим фільмом». Його вразила картина про історію повстання робітників, події у якій набувають «іноді геніального розмаху». Нагадує він і про те, що О. Довженко працював карикатуристом, і це позначилось на його фільмі. Йому притаманне гостре відчуття жесту, ракурсу. «Арсенал» по праву був визнаний глядачами і критикою кращим фільмом 1929 р.
О. Довженко мріє створити сценарій про місто майбутнього. З цією метою разом з О. Фадєевим та Ю. Солнцевою він вирушає у нелегку подорож на Далекий Схід. Повернувся захоплений величчю просторів нашої країни, її людьми, багатствами і красою природи. Визрів сюжет «Аерограда», його герої. О. Довженко вірив у те, що місто, створене його фантазією, обов’язково буде на географічній карті в недалекому майбутньому.
Починаючи з «Арсеналу», О. Довженко сам пише літературні сценарії для своїх фільмів. Не раз він говоритиме, що писав сценарії «не з принципу», а тому, що не було сценаріїв, які його задовольнили б. Хоч не вважав такий метод роботи «ані правильним, ані корисним», бо тим самим його життя в кінематографі «було розірване навпіл», і він, отже, в результаті міг би зробити значно більше картин. Хоч важко було собі’:уявити, щоб він погодився ставити свої фільми не за власними сценаріями. Два бачення, два способи мислення — письменницьке і режисерське — були у його творчості двоєдині. І в цій двоєдності він, мабуть, був перш за все письменником. Признавався: «Я люблю писати сам сценарії, я люблю, коли у мені народжуються ідеї, образи».
Дуже точно про нього сказав літературний критик К. Зелінський: «Довженко — письменник і, я б сказав, передусім письменник. Сценарії О. Довженка — це свого роду лірико-епічні поеми в прозі. У них ми зустрічаємо і по-гоголівськи яскравий опис природи, і спогади дитинства, і монологи, і ліричні відступи автора, і сповнені драматизму діалоги, і риторику промовця, що звертається до аудиторії наступних віків, і вигук болю, і мелодію колискової».
О. Довженко будує сюжети, конфлікти, створює характери, діалоги, спираючись насамперед на досвід прози. Тільки це уже була сценарна проза, яка виростала із специфіки екранної. Він не мислив свого життя поза зв’язками з літературою, з письменниками, для нього не було дискусійним питання про зв’язки літератури і кіно. І кінодраматургію він міцно ввів у літературу, був одним з піонерів «сценарної літератури».
Його наступний твір — кіноповість «Щорс» відкривала нові можливості збагачення словесної образності в кінодраматургії як самостійного виду літературної творчості. Свої теоретичні погляди на роль «першоелемента» в екранній поетиці він потім сформулює у статті «Слово у сценарії художнього фільму», скаже, що саме «слово породило нову кінодраматургію».
Про фільм «Щорс» О. Довженко напише в «Автобіографії»: «Це був найкращий мій фільм. Це було ціле життя». Після фільмів «Звенигора», «Арсенал», «Земля», «Аероград», які принесли українському кінематографу світове визнання, він щиросердо признається, що фільму «Щорс» він віддав увесь «свій життєвий і художній досвід», що робив цей фільм з великим напруженням усіх своїх сил «як пам’ятник народу», робив це з таким почуттям, начебто «творчість здійснювалась не в мізерному целулоїді, а в камені чи металі, начебто йому судилося жити в століттях».
Ідея створення фільму захопила митця. Образ Щорса привернув його увагу насамперед легендарністю біографії молодого полководця, трагізмом його долі. Гадаємо, що тут міг відіграти позитивну роль ще й факт (про це написано в «Автобіографії»), що О. Довженко деякий час «служив добровільно в 1918—1920 pp. в дивізії Щорса викладачем школи при штабі». Спочатку він мав виступати тільки як постановник фільму і навіть звернувся до Вс. Вишневського з проханням написати сценарій. Але чим більше входив у живий документальний матеріал, тим глибше переконувався, що в нього народжується «свій» образ Щорса. В процесі роботи Довженко уважно вивчав кожний документ, факт. В інтерв’ю кореспондентові газети «Кино» (21 лютого 1936 р.) заявив, що фільм «буде не лише бойовою біографією Щорса. Він повинен бути передусім твором про повсталий трудовий український народ».
Якщо в попередніх фільмах герої О. Довженка створені авторською фантазією (Тиміш, Василь, Іван, Глущак), то Щорс — особа конкретно історична, реальна і має діяти в реальних обставинах. Він — безстрашний командир, але він і мрійник-романтик, який уміє аналізувати й оцінювати сучасне з позиції дня прийдешнього, захопити інших. Важливою особливістю сценарної основи було звертання до такого засобу драматургії, як відтворення самого процесу мислення, мікроаналізу вчинків, переживання героя. Тут він плідно вчився у сучасної прози.
Народні риси характеру Щорса, його фольклорну природу підтверджував сам Довженко. В його образі мали поєднатися, з одного боку, такі риси, як схильність до мислення планетарного, аналізу складних соціальних подій, а з другого — підкреслюватись його індивідуальні риси, глибока людяність, ніжні і чисті почуття. «Любовно й глибоко продумав О. Довженко цей світлий образ, щоб перенести його на екран радянського кіно»,— писав М. Бажан.
Багатомірний образ Щорса міг розкритися тільки у певному соціальному і духовному оточенні, в зіткненнях і відносинах з іншими персонажами. У фільмі самобутньою і контрастною постаттю виступає «батько» Боженко, який увібрав кращі риси героїв, створених народною фантазією. Боженко — людина з народу, вільнолюбна й обдарована, кмітлива і мудра, хоч і не освічена. Його вчинки не завжди логічні, виправдані. Він безкомпромісний, часом надто прямолінійний, навіть жорстокий, і разом з тим йому притаманне тонке відчуття гумору. В його характері поєднуються риси певної патріархальщини і гостре відчуття нового. І що важливо, всі ці якості Боженка, його самобутню індивідуальність ми сприймаємо ніби через світ і психологію Щорса, який буває з ним то мудрим, то суворим, але завжди глибоко інтель гентним і великодушним.