Революція в Росії 1905-06 pp. формально припинила утиски українського вільного слова. Появилася українська преса, почались вільно друкувати українські книжки, позасновувались українські культурно-освітні товариства, дозволено з-закордону спроваджувати українські видання, які до того часу належали до абсолютно заборонених в Росії (в тому числі і всі видання НТШ). Одначе домагання української молоді, щоб на університетах були засновані кафедри українознавства, були відкинені, а деякі професори, що розпочали самочинно викладати українською мовою (як напр. М. Сумцов у Харкові, та О. Грушевський в Одесі) були змушені ці виклади припинити. Дозволено натомість в деяких випадках виклади з української граматики по російськи.
В 1908 p., на зразок львівського, було засновано Українське Наукове Товариство в Києві і його головою обрано М. Гру шевського, який свою наукову діяльність переніс здебільша зі Львова до Києва. Це товариство почало видавати свої «Записки» і «Збірники». Почали поялятись наукові праці українською мовою з ділянки медицини, техніки та інших наук. З початком 1914 р. почав появлятися науковий квартальник «Україна».
В цьому часі, і пізніше, значний вклад у розвиток науки в Україні дали такі вчені, як епідеміолог Д. Заболотний, мікробіолог М. Гамалія, мінералог В. Вернадський, біологи М. Кащенко і В. Любименко.В ділянці філології, етнографії і фольклористики — В. Перец, М. Сумцов, П. Житецький, Ф. Вовк.
Визначною була діяльність Дмитра Яворницького — історика, етнолога, фолькльориста, який всю свою увагу звернув на вивчення історії Запоріжжя і залишив нам капітальну працю «История Запорожских козаков» (1892-97).
В ділянці історіографії визначились своїми працями О. Єфименко, Д. Багалій (історик Лівобережжя і Слобожанщини). Вони зібрали багатий науковий матеріал, який згодом використали пізніші історики, як Ст. Томашівський, Дм. Дорошенко, І. Крипякевич та інші.
Коли ж вибухла була І світова війна у 1914 р. всі ці прояви українського культурного життя було припинено. Голову НТШ М. Грушевського арештовано і заслано до Симбірська, а Наукове Товариство припинило свої видання (тільки в Москві вдалося надрукувати 2 томи «Українских Наукових Збірників»). Обставини воєнного часу не дозволили теж видати широко задуманої енциклопедії українознавства російською мовою п.н. «Украинский народ в его прошлом и настояшем». Вийшло тільки два томи: історія Грушевського і етнографія та мова — в редакції Ф. Вовка, Ст. Томашівського, Ст. Рудницького, А. Шахматова.
Наука в Західноукраїнських землях
Куди корисніші умовини існували в Галичині. Тут з 90-их років продовжується, на широкій науковій основі, збирання та дослідження фольклору. Виходить чимало видань, зокрема під фірмою НТШ, яке здобуло собі в європейській науці позицію неофіційної української академії наук, і яке видало кілька десяток томів наукових праць, збірників матеріалів з історії, мови, етнографії, фольклористики. У ці роки працюють видатні фольклористи-музикологи, як от В. Гнатюк, О. Роздольський, Ф. Колесса, С. Людкевич. Виходить з друку ряд поважних наукових творів, — згадати хоч би «Галицько-руські народні пісні з мельодіями», Вол. Шухевича п’ятитомова «Гуцул ьщина», «Мельодії українських народних дум» (два томи), записані Лесею Українкою та К. Квіткою.
Б. Українські вчені паза кордонами України (1860-1914)
Не маючи можливості працювати на рідних землях для власної культури, та позбавлені опіки власної держави, власних високих шкіл і наукових осередків, а до того ще й переслідувані, чимало українських учених і наукових дослідників у різних галузях науки вимушені були емігрувати закордон і там знаходити можливості праці і свобідних наукових досліджень. Деякі з них утримували зв’язок з Україною і різними науковими чи культурними установами, а багато з них безслідно денаціоналізувалося, ставши громадянами чужих держав. Ще ті, що займались українознавстом, хай і в чужих умовинах, могли вважатися за представників української науки; з інших ділянок (математичних чи природничих наук) чимало здобули собі світову славу, але їх імена пов’язують з їх основним, передовсім російським чи австрійським, громадянством. Але ніколи й ніким не вставновлено, коли і в яких умовинах вони емігрували з України, або чи вони взагалі вважали себе українцями.
За приклад можуть послужити: М. Борисикевич славетний окуліст, проф. університету в Інебруці і Граці; Іван Горбачевський — хімік, проф. університету в Празі, згодом його ректор, в pp. 1917-18 міністр здоров’я в Австрії. Автор понад 40 праць наукових з ділянки лікарської хімії Іван Пулюй — визначний фізик і електротехнік, проф. віденського і празького університетів і празької політехніки, автор 50-ти наукових і популярних праць; у співпраці з Кулішем перекладав на українську мову Біблію; філологи Д. Овсяніко-Куликовкий і К. Ганкевич (праці нім. і поль. мовами); педагог К. Ушинський; економіст і теоретик кооперації М. Туган-Барановський; проф. І. Скорський. Олександер і Юрій Кістяківські і т.д. (Перелік тих учених подає Енциклопедія Українознавства т. III.)